Літо з запахом малини[ЗАКІНЧЕНО]

1 частина

2012 рік. Літо. Сонце яке гріє асвальт своїми промінцями. Ранкові зустрічі з друзями. Річка, біля якої можна проводити хоч цілий день! Чим це не ідеальне літо? Хоча, для хлопця під ім'ям Мінхо літо зовсім не ідеальне, наоборот він його майже ненавидить.. А все тому що, у нього немає друзів, немає з ким зустрічати сонце, ходити на річку та кататись на велосипедах. Мінхо обожнює котиків та квіточки, особливо ромашки, а малину як він любе! Взагалі друзів Мінхо мав тільки коли йому було десь 5 рочків, і то їх було дуже мало.. Хлопець обожнює читати книжки. Бойовики, романи, фентезі та дитективи! Мінхо ціле літо сидить біля поля яке вкрите білосніжними, пахучими ромашками та читає книги.

"Чому у книгах все так ідеально?" – Думає Мінхо дивившись на те, як сонце починає прокидатись, зірочки помаленьку пропадають, ромашки починають відкриватись. Ідеальний ранок для Мінхо. Деяким ліньки прокидатись о 5 годині ранку, але Мінхо завжди прокидався рано лише для того, щоб зустріти сонце. Однолітки Мінхо не розуміли навіщо він прокидається так рано, коли сонце встає нічого гарного немає, та як хлопець читає романи! Жах! Хлопцеві дійсно наплювати на те, що його обговорюють.

Зовсім недавно у село приїхали три нові хлопці, таке відчуття ніби вони дуже добре ладять! Іноді хотілось завести багато друзів та зустрічати з ними сонце.

"Хочу мати багато-багато друзів.." – Пролунало у голові Мінхо, "Маячня, які друзі та щей у мене!" – Знову пролунало у голові Мінхо.

5:19

Мінхо взяв велосипед та поїхав у своє улюблене поле разом з романом "Віднесені вітром", який знаходився у його темно-коричневому шопері. Приємний, теплий вітер дув у лице роздуваючи волосся. Мінхо милувався гарними видами, так і хотілось взяти мольберт, листок, фарби і кісточки та почати малювати пейзаж.

Доїхавши хлопець поставив велосипед біля поля пішовши по невеликій стежинці. Пройшовши метрів 30 він сів на своє улюблене місце, достав книгу та почав читати. Зовсім скоро він не замітив як лежав на ромашках та з усмішкою читав книгу. Пройшло вже ніби годин так три, як тут Мінхо почув на своєму плечі чиюсь руку.

– Ей, це хто? – Запитав Мінхо.

– Привіт?

– Емм.. Добрий день, ти хто?

– Хан Джисон, для друзів Ханні! – З усмішкою на лиці Хан протягнув свою руку до Мінхо.