Літо з запахом малини[ЗАКІНЧЕНО]

2 частина

Ранок. Чудовий спів пташок, що сидять на деревах біля невеличкої хатинки. Сонечно яке розкидає свої промінчики крізь штори.

– Мінхо, там твій друг приїхав! – Сказала бабуся.

– Друг? У мене ж немає друзів, – Сонно відповів Мінхо.

– Що значить немає! Є у тебе друзі, – Вигукнув Джисон зайшовши у кімнату де на ліжку лежав Мінхо. – Вставай, ти сьогодні не подивився на те як встає сонце! – Викрикнув Джисон.

– Як так? Чому мене ніхто не розбудив? – З сумом у голосі сказав Мінхо.

– Пробач, я просто забула тебе розбудити..

– Е.. Джисон ти вийди я переодягнусь та вийду до тебе!

– Окей!!

У Мінхо невеликий вибір з одягу, у цей день було дуже жарко, десь +38°! Все що потрібно у таку погоду це шорти, футболка та кепка, але Мінхо закомплексований хлопчина, тому він одягнув вільні штани, футболку та наверх кофту. Дійсно дивно, у +38° ходити у такому одязі. Вийшовши до Джисона, Мінхо одразу пішов по свій велосипед.

– А чому ти у такому одязі? – Запитав Хан.

– Мені у ньому зручно, – Відповів Мінхо якому було до чортиків жарко, але комплекси на то і комплекси.

– По тобі видно, що тобі жарко. Якщо ти зараз не переодягнешся я не піду з тобою нікуди! – Поставив свої умови Джисон.

– Охх, добре переодягнусь.

Мінхо пішов до хатинки та вдягнув чорні шорти, білу футболку та кепку. Ось це вже нормальний одяг на таку погоду! Через декілька хвилин Хо знову вийшов.

– Задоволений? – Нервово запитав Мінхо.

– Дуже! А тепер у поле?

– Так! Поїхали!

Сівши за велосипеди вони поїхали по довгій дорозі яка вела до поля, приїхавши вони залишили велосипеди біля поля та пійшли на улюблене місце Мінхо.

Теплий вітер подував у лице. Сонце світило у очі. Запах ромашок вбивався у ніс.

– Ти мені чомусь пахнеш малиною, – Сказав Джисон.

– Мм? А це напевно тому, що я її їм кожен день, – Відповів Мінхо.

– Прямо кожен день?

– Прямо кожен день!

Хлопці йшли по полю та дурачились до тої миті, поки Мінхо не впав на когось.

– Ауч! Боляче!

– Божечки пробачте! Фелікс, ти що тут робиш? – Здивовано запитав Мінхо.

– Я тут з Хьоном вирішив зустрітись. А ви що тут забули?

– Ми? Ми посидіти прийшли, – Відповів Мінхо.

– Ну ми цей, підемо, – Взявши старшого за руку Джисон його повів дальше.

– Ти хоча б знаєш куди мене ведеш? – Поцікавився Мінхо.

– Ее.. Т..так?

– Я зрозумів.. Веди куди завгодно, я знаю це поле повністю)

– Ого..

День пройшов дуже скоро, Мінхо ніколи не замічав те, що майже весь час коли він знаходився з Джисоном час пролітав дуже скоро! Чи це такий характер у Джисона, чи це така прив'язаність до Джисона? Відповіді ніхто не знав.

– Можливо вже підемо? – Запитав Джисон.

– Я згідний на всі сто!

– Ну тоді до завтра!

Хлопці роз'їхались по домам. День був дуже чудовим.

Приїхавши Мінхо завалився спати навіть не переодягнувшись у піжаму.

Наступний день.

5:27

Прокинувшись Мінхо пішов у ванну кімнату, вмився та почистив зуби. Знову вибирати одяг.. Сьогодні вони мали йти на річку, тому вибір впав на чорні шорти, футболку. Задаєтесь питанням хто "вони"? Це Мінхо, Джисон, Лікс та Хьон! Вони ніби знають один одного все життя. Вдягнувшись хлопець поїхав на річку котра була зовсім недалеко від його будинку. Під'їжджаючи він почув рідні йому голоси, як тільки він побачив темне волосся зразу кинув велосипед та побіг на Хана з обіймами.

– Привітик, Ханні! – З радістю у голосі сказав Мінхо.

– Охх, привітик.. Я скучав, – Відповів Джисон. – Хоча ми бачились вчора.

У цей момент Хьонджин штохнув їх у воду, це дійсно було неочікувано! Хлопці були у воді, але ніхто не знав, що Мінхо не вміє плавати. Глибина була велика, тому моментально Мінхо почав тонути та благати про допомогу. Джисон був далеко він Мінхо, та плисти було довго. Фелікс зразу рванув до Мінхо тому що добре плавав. Мінхо вже йшов під воду, якщо б його не підхватив Джисон та Фелікс. У цей час Хьонджин сидів на березі обвивши голову руками, у нього була панічна атака, він не знав, що Мінхо не вміє плавати та Хьон міг позбавити життя свого найкращого друга. На березі Мінхо почали робити штучне дихання(пробачте якщо не правильно), його робили вже десь три хвилини. Безуспішно. Хлопець не дихав, але пульс був. Пройшло ще хвилин сім як Мінхо почав кашляти.

– Мінхо пробач! Я не знав, що ти не вмієш плавати! Пробач, – Промовляв майже з сльозами на очах Хьонджин.

___________________

Пробачте за маленьку частинку..(

Як вам друга частина?

Дякую, що читаєте <3

Нагадую, що у мене є свій тґк канал - vioristory