Його приховані бажання(18+)

Частина 1

Сидячи під палючим сонцем, я відчуваю, як теплий пісок обіймає мої ноги, а легкий бриз морського повітря охолоджує моє обличчя. Я піднявся і зробив глибокий вдих. Морське повітря наповнило мої легені, і якимось магічним чином оживило моє тіло та розум. Я вдихнув повітря настільки глибоко, що відчув, як воно проникає в кожну клітину мого тіла, відчув, як воно очищає мої думки та розум, як воно дарує мені нову енергію та життєву силу. Італія... Раніше я міг тільки мріяти побувати тут, хоча б тиждень. Але зараз я стою, на березі моря в Палермо, місті, де я проведу наступний рік свого життя..

Обтрусивши ноги від піску, я ступив на доріжку із каменю.  Мої кроки віддаляли мене від набережної, у сторону кафе та ресторанчиків, які розташувалися на моєму шляху. Але перед тим, як море мало зникнути з мого поля зору, я повернувся, щоб ще раз насолодитися його красою. Воно було неймовірним, його колір змінювався з кожною хвилею, переходячи від блакитного до зеленого та темно-синього, наче палітра художника, що створює шедеври. Сонце відбивалося від його поверхні, створюючи неймовірні блискітки та відблиски, які розсіювалися по всьому морю. Це була неймовірна гра світла та тіні, яка створювала неповторну атмосферу.

По доріжці, що вела до міста, я крокував повз старовинні будинки, що були вкриті виноградною лозою та квітами. Їхній аромат заповнював вуличку, створюючи неповторну атмосферу свіжості та краси. Зупинившись, щоб насолодитися цією естетикою, я відчував, що це місце було абсолютно протилежним до Києва, в якому я прожив всі свої 18 років. Тут панував спокій, неквапливість та легкість, тоді як я звик до постійного гоміну та руху.

Нарешті я дістався до серця міста, де кожен куток був наповнений життям та рухом. Люди поспішали кудись, автомобілі гуділи, а в повітрі лунали звуки міської суєти. Але для мене цей рух був звичним та заспокійливим, як мелодія, яку я знаю напам'ять. Аж раптом у мій ніс вдарив неймовірно приємний запах, який змусив мене зупинитися та оглянутися. Через дорогу, я помітив вітрину пекарні, де випічка виглядала настільки апетитно, що мій живіт пробурчав від задоволення. Я відчував, як цей запах манить мене до себе, і попрямував прямо до переходу.

Підійшовши до світлофора, помічаю поряд із собою молодого хлопця - високий, спортивної статури, зі світлим волоссям, яке розвивається на вітру, та із навушниками в вухах, звідки ледь чутно вибиваються нотки музики. Я впізнаю ритм танцювального треку, але не можу згадати його назву. Хлопець стоїть, залипаючи в телефон, а його ліва нога кумедно рухається у такт музики. Він одягнений в білу лляну сорочку з розстібнутими верхніми ґудзиками, бежеві шорти, які не виглядають ні занадто короткими, ні занадто довгими, та сандалі. На його шиї висить кумедний медальйон у вигляді кішки, що додає йому невимушеності. А запах який доноситься шлейфом від нього – запах свіжості, наче він щойно вийшов із лимонних садів. Оцінивши хлопця поглядом, намагаюсь прикинути його вік, і роблю висновок, що ми ровесники. Він виглядає як типічний італієць у цьому місті, проте моє око зачепило одне дрібне неузгодження - не застебнута блискавка на ширинці його шортів, через яку видніється помаранчева тканина його білизни.