Тягар Листопадої

Розділ І

Місяць зійшов у небо, що було всіяне вояками Зореклану. Вітер літав між вояками, що виходили зі своїх теплих кубел до мертвих Леопардовуха та Сойкошубки. М'якоцвіта та її новачка Неболапка вийшли з ароматними травами у зубах.
Наперед вийшов старий Крапленіг, та тяжко зітхнув:
- Під час твого провідництва ще ніхто не помирав, Снігозоре, - помітив він. Провідник вже лежав біля Сойкошубки, ділячись з нею язиками останній раз.
- Нехай вас предки зустрінуть радо, - промурмотіла новачка медикішки, дивлячись на свого мертвого батька. Також підійшли до Леопардовуха Маколапка та Діжколап.
Почулося веселе муркотіння з ясел, та на галявину вилетіла Листинка, донька Сойкошубки та Снігозора.
- Тс-с-с, - заспокоювала кошеня Золохвістка. - Не можна тут кричати та галасувати. Поводь себе тихенько, - лизнула Листинку королева.
Маленька кицька озирнулася, та коли побачила свою матусю, з радістю побігла до неї. Ставши майже на матір, кицька загукала так, ніби на всю територію Вітряного Клану.
- Сойкошубко! Ти обіцяла мені розповісти про Зореклан сьогодні, ти...
Перервав веселу Листинку її батько, що взяв за карк кошеня та відкинув до лап Золохвістки.
- Мишомізка! Ти нічого не розумієш! Твоя мати померла! - гаркнув Снігозір. Всі коти у Клані застигли, ніби злякавшись свого згорьованого провідника. - Золохвістко, забери "це" назад до ясел, і що б вона сиділа там до світанку.
Інші нажахано скрикнули. Хто сподівався почути таке від провідника? Ніхто б не сказав такого своїм дітям.
Листинка ледве піднялася на лапи, важко дихаючи.
«Що я зробила!?»
Золохвістка підійшла до кошеняти та погладила її лапою.
- Снігозоре, я, звісно, розумію, що ти втратив кішку, яку кохав. Але це ж твоя донька. Так, вона зробила зараз не краще діло, але більше не буде. - Королева тихо форкнула, взяла Листинку за карк, та попрямувала до ясел.
Провідник закотив очі та зупинив Золохвістку.
- Добре, добре. Пробач, Листинко, але те, що ти зробила, було дуже тупо. Що б більше я такого не бачив, ти почула мене? - прогарчав батько, та Листинка лише кивнула.
Зайшовши до ясел, кошеня впало на підстилку. Вона була дуже сумна через смерть її мами. Вона, що, теж піде до Зореклану?
- Листинко, не ображайся на свого батька. Він засмучений через таку втрату, - сказала Золохвістка.
- Я й не ображаюся, - прошепотіла кицька. - Все добре. Це я винна. Я ж не знала, що Сойкошубку вбили...
Королева згорнулася навколо одного кошеня, та лизнула у голову. Її діти померли півповні тому від зеленого кашлюку. Коли потеплішало, хвороба вилікувалася. Тому Золохвістка залишилася у яслах, допомагати Сойкошубці з Листинкою.
- Тепер я буду твоєю матусею. Тобі ще не можна їсти здобич, тому я годуватиму тебе своїм молоком.
- Я розумію все, дякую.
- Ну, то ти дуже розумне кошеня, - лагідно відповіла Золохвістка. - Я обіцяю, що буду берегти тебе, ніби ти моє кошеня, - прошепотіла вона. Королева згорнулася навколо Листинки, та вони заснули.
Зранку Листинку розбудив голос Щурокігтя, що виряджував досвітній патруль. Тихенько, що б Золохвістка не почула, кошеня вийшло на двір, кліпаючи від яскравого сонячного світла.
Щурокіготь стояв під Високим Каменем, блискаючи своїми бурштиновими очима у пітьмі.
Верхолуна, побачивши Листинку, тепло посміхнулася та помахала хвостом.
- Листинко, добрий ранок! - вигукнула молода воячка. - Уявляєш, я перший раз на чолі патруля! Досвітнього патруля! - кицька подивилася на сонце, що вже достатньо високо піднялося.
- Поки ти будеш балакати, Верхолуно, вже буде Сонцепік, - буркнув Пухоморд. - Щурокігтю, можна я поведу цей бідний-нещасний патруль?
Щурокіготь з посмішкою підійшов та хльоснув хвостом по плечу старшого вояка:
- Пухоморде, нехай вже вона поведе. Треба ж їй якось вчитися! - заявив Щурокіготь, весело дивлячись на Верхолуну.
Нарешті патруль пішов у степи, а чорний кіт підійшов до Листинки.
- Хотів я бути твоїм виховником...Навчив б тебе поваги до полеглих товаришів, - прогарчав Щурокіготь, люто дивлячись на кошеня.
Всі знали, що Щурокігтю подобалася Сойкошубка, але вона лбрала Снігозора. Невже він буде звинувачувати у цьому невинне кошеня?
- М-мене? Навчати? - заткнулася Листинка.
- Не мене ж. - Воєвода озирнувся та наблизився майже до вус кошеня. - Я б тебе багато чому навчив.
Коли кіт пішов, Листинка зглитнула, та ледве змусила хутро опуститися.
Із свого кубла вийшов Снігозір, високо піднявши голову. Провідник пішов до кагату свіжини, та Листинка подріботіла за ним.
- Снігозо-оре, привіт! - посміхнулася кицька, йдучи до тата. Але той навіть не озирнувся, взяв здобич, та пішов назад до кубла.
Листинка зітхнула, та подивилася на табір.
«Може, колись стати провідницею? І я буду любити всіх-всіх!»
Поки кошеня мріяло, її підняла за карк Золохвістка, що раптом з'явилася.
- Ось ти де. Я тебе шукаю! - нявкнула королева. - Пішли їсти.
- Але я не хочу, - заперечила Листинка.
- Хочеш не хочеш, а треба.
Поснідавши, кошеня знову вийшло на галявину. Жарошуб йшов на тренування з Діжколапом, Туманокрад та Світоока спали під сонячними променями. Попелоніг, Вітроніг та Місяцелапка вирушали на полювання.
А ось Вересолап сидів біля новацького кубла сам. Листинці стало цікаво, чого от він так сумно сидить, та побігла настільки швидко до нього, наскільки тільки могла.
- Вересолапе, - тяжко дихаючи, звернулася Листинка. - А ти чого тут сам?
Новак повернувся та здивовано відкрив очі, ніби зовсім не сподівався побачити тут кошеня.
- Я? Чекаю Пухоморда, поки він прийде з патруля, - нудно позіхнувши, відповів Вересолап. - Ти чогось хотіла?
Листинка сіла на піщану долівку, лизнувши свою лапку.
- Помітила просто, що ти сам, от і все. - Тут на думку спала чудова ідея. - Вересолапе, ти ж маєш знати бойові прийоми! Можеш навчити?
Вересолап засміявся, що аж випадково впав.
- Листинко, ти тренуватися будеш через три повні. Ну, я звісно можу навчити тебе... мисливській стійці. Хочеш?
- Звісно хочу! Я тебе уважно слухаю! - вигукнуло кошеня.
Ставши так, що б живіт майже не торкався до землі, піднявши хвіст паралельно землі, та нагостривши вуха, Вересолап почав тихо і повільно йти вздовж галявини.
- Це легко, - додав новак.
Листинка кивнула та зробила все майже так, як і Вересолап. Зупинивши кошеня, кіт сказав Листинці:
- А у тебе не погано виходить. Я, звісно, не виховник, але здається тобі сподобалося.
Листинка муркнула, та побачила у тунелі досвітній патруль.
Щурокіготь, що сидів спокійно, підірвався та швидким кроком пішов до Верхолуни.
Почувши, що все спокійно, Листинка видихнула. Вона дійсно була рада, що ніхто не перетинав кордон. Адже Річкові коти вбили її маму!
«Я обіцяю, що колись настане час помсти за Сойкошубку!»
- Вересолапе, швидко на полювання! - покликав новака Пухоморд.
На прощання Вересолап помахав хвостом, та залишив Листинку наодинці. Шкода, що Золохвістка була єдиною королевою у яслах, та гратися з іншими кошенятами - просто не було можливості.
Краєм ока вона дивилася на Щурокігтя, що з високо піднятим хвостом йшов до Снігозора. Може, він хотів запитати його, чи можна бути виховником Листинки?
«Але я не хочу бути його новачкою! - заперечило про себе кошеня. - Він...Не знаю, я хочу мати іншого виховника!»
Майже не потрапивши під лапи котів, Листинка сіла біля ясел, тому що звідти можна було чути хоча б трішки розмову воєводи з провідником.
- На кордоні все спокійно, - пробасив голос Щурокігтя. - Нема про що турбуватися, Снігозоре.
- Добре. Сподіваюся, рибоморді не підуть на наші землі більше! - вигукнув Снігозір, а воєвода лише схвально кивнув.
Щурокіготь хотів щось додати, але втягнув у себе повітря, та одразу ж похмурнів.
- Патрулі я вже зробив. Піду візьму щось з кагату. - Він піднявся та пішов до виходу. Затримавши свій погляд на Листинці, що сиділа з переляканими очима, він тихо прошипів:
- Погано підслуховувати, Листинко. Тебе ще цьому не вчила Сойкошубка? - форкнув кіт, та пішов до кагату свіжини.
«Нічого, коли я стану новачкою, я стану найкращою з усіх!»