Немов коханці

Просто збіг,або...

Понеділок. Початок осені. Не найкраща погода для гарного настрою та мотивації, але нікого й не запитували. Учні йдуть до школи та Чонін не виключення. Хоч Ян не любив своїх однокласників,йому все одно доводиться ходити туди – останній рік як-не-як. Він жив зі своєю мамою,але зараз вона у відрядженні,тому Айен запросив свого друга до себе,щоб побороти нудьгу. Цей друг також знайомий із мамою Чоніна,бо їхні батьки в прекрасних стосунках вже не перший рік. Знайомство в них не дуже задалося,бо, на перший погляд, ця людина тільки відштовхує від себе весь можливий позитив всесвіту, але познайомившись поближче, виявилося,що Лі Ноу дуже чуйний й має чудовий характер

-Мінхоо, котра година?- наче простогнавши сказав хлопець свому другові 
-Не запізнюєшся ще, можеш не хвилюватися. Тільки ось... Дуні тобі в тапки купу наклав!-промовив хлопець, спостерігаючи за рекацією співмешканця 
-Я тебе колись придушу за твої жарти, чесно...-сонно казав Айен, дивлячись на Лі Ноу,який стояв в проході його кімнати 
-Та я реально, як хочеш–йди подивись.-промовив друг вже більш серйозно та переконливо 
-ШО?! Я твого кота на декілька днів пустив! -вскакуючи з ліжка кричав молодший 
-Ага, тільки в школу не запізнися.- сказав Хо, дивлячись на свого друга

*** 
-Трясця, кросівки нові викинув через
цього котолюба бісового, що ще сьогодні трапиться?!- вертілось в голові хлопця
Ян Чонін не був сильно щасливим,скоріш навпаки. Він завжди десь падав,завжди щось упускав,казав геть не те,що треба та таке інше. За день Ян може багато чого зробити,в плані того,що щось виронити,чи щось розбити. Сьогодні він вже встиг розлити каву та зараз... 
-Аууч!- почувся голос Айена, що спіткнувся та впав на коліна перед якоюсь людиною
-Ой, перепрошую!... -промовив юнак протягуючи руку впавшому Чоніну
-Ні,ні. Я сам винен,все нормально.- бурмотів Ян собі під ніс, мріючи провалитись під землю, або хоча б втікти звідси як найшвидше
-Все в порядку,не переймайтесь.- сказав незнайомець все ж таки допомагаючи Айену встати на ноги
-Вибачте,м-мені треба бігти вже, д-дякую за д-допомогу!...- сказав Чонін і швидко втік спіткаючись об власну ногу

Можна було здивуватися,що Ян якимось чином встиг добігти до школи вчасно. Майже всю дорогу він думав про того хлопця,який буквально підняв його з колін. Той таємничий парубок був у кепці,хоча задушливої погоди не спостерігалося. До того ж на ньому була маска та не дуже відкритий одяг.
-"Може соромиться зовнішності? Комплекси й таке інше."- це питання виникало в Яна,коли він задумувався про його вбрання і зовнішність. На цьому моменті роздумів, Айен зайшов до школи й в мить забув про нового знайомого, вже було якось не до цього. Він зайшов до класу, де його "люб'язно" зустріли погляди однокласників, що зжерали хлопчину поглядом, доки він не сів за свою парту. Всі почали пошепки розмовляти і зиркати на Чоніна,хоча сам Ян чув і розумів,що пліткують вони саме про нього.Він не знав, чому його ніхто не любить, та навіть не здогадувався...
***

-Ти ж розумієш, що якщо ти не дасиш мені списати домашку,то пошкодуєш?- казав однокласник Айена, витягаючи підозрілий, гострий, металевий предмет з кишені, надто схожий на ніж
-Я не робив сьогодні тво....- не встиг закінчити речення Чонін,як його починають безсоромно перебивати
-Ну, я попереджав.- зухвало промовив хлопець і нахабно вирвав рюкзак Яна. Хлопак почав безжалісно шматувати цю, здавалось би, звичайнісіньку, але дорогоцінну для Чоніна річ.
-Ні! Зупинись,будь ласка!- вмовляв його молодший, поки по його щоках потекла рясна сльозинка
-Мовчи,а то й тобі влетить.-погрожував однокласник, продовжуючи залякувати Чоніна
-Н-не треба!- все ще намагався зупинити це безглуздя Айен
-Я казав тобі заткнути свого брудного рота. Якщо ти й з цим не впораєшся– я тобі допоможу.-коротко та впевнено мовив старший. В слід за цим паршивець залишав удари на тілі Яна. Дякувати Богу, пролунав дзвоник і кривдник мовив щось на кшталт:"в наступний раз я попереджати не буду. Вважай, що сьогодні я добрий і тобі пощастило" та пішов геть, звичайно, прихвативши зошит із зробленим домашнім завданням.
Кімната, в який він знаходився не була занадто популярною в школі,тут скоріш навпаки. Це була стара роздягальня,що знаходилася в глубинній дупі школи,а точніше– це було в іншій частині будівлі, як якись сарайчик поряд із хатою. В цьому місці навіть не прибирає ніхто вже років 4 то точно. Якщо сюди заходити, то одразу не буде видно роздягальню, спочатку простягається коридор, хоч і не дуже довгий.