Немов коханці

Не думав,що побачу тебе знов

По коридору почулися тихі кроки, постраждалий не помічав їх, адже був десь в собі. Хлопець досі сидів на холодній підлозі зі сльозами на очах, які скочувались по рум'яних щочках без зупинки. З часом звуки ставали все гучнішими й донесились до засмученого хлопця. Він почав підніматися, видавши стогін, аж раптом  побачив, що двері почали поскрипувати та, врешті-решт, відчинилися.
Айен побачив перед собою хлопця з не дуже довгим,але гарним  каштановим волоссям, котрий глядів на нього декілька секунд, після чого мовив:
-Не думав,що побачу тебе знов.- казав хлопець з водночас схвильованим й спокійним лицем.
Відповідь Яна не пролунала. Він був збитий з пантелику, адже, на думку Чоніна, це була їхня перша зустріч з брюнетом. Хлопець ще якийсь час стояв і спостерігав за Айеном, після чого присів поряд й почав розмову із юнаком:
-Я хоч і не психолог,але чи можу я тобі якось домогти?- сказав незнайомець,закриваючи привітну й ледь помітну усмішку рукою.
Ян сидів мовчки ще кілька хвилин, після чого видав:
-Ти сказав,що не думав побачити мене знов, ми раніше пересікалися десь?...-пробурмотів Айен, повернувши голову до хлопця,що сидів напроти нього
-Ти сьогодні врізався в мене на вулиці. Так швидко втік,що я й зрозуміти нічого не встиг. Як тільки я прийшов в себе, від тебе й духу не залишилося.-вилетіло з вуст, як виявилось, вже знайомого Чоніну парубка.
-А...-з соромом в голосі мовив Айен, перевівши погляд на підлогу, куди парубок мріяв провалитись прямо  зараз.
-Ха-ха, все добре, не бійся. Я Кім Синмін, до речі,а ти?-раптово сказав знайомий, трохи нахиляючи голову,щоб побачити лице співрозмовника.
-Мене звати Ян Чонін, приємно познайомитись!-вже усміхнено промовив молодший
-Так. Ти чого тут сидиш? Хоча... можна здогадатися...-дивлячись на руки Чоніна, бурмотів Синмін.
Ян опустив рукава,щоб прикрити побої на тілі. Хлопці посиділи невизначений час в гармонічній тиші. Після цього Синмін підійнявся та протягнув руку постраждалому:
-Підем, я постараюся допомогти тобі
-Добре...

***

Чонін казав не викликати швидку,хоча й було йому не дуже добре. Він попросив провести його до будинку, щоб допоміг Мінхо. Цей хлопчина вміє викручуватись в найрізноманітніших ситуаціях. 

Коли вони вийшли на вулицю, крізь не було людей, тільки машини та вілосипеди. Айен йшов трохи храмаючи, але Кім тримав його, не надаваючи можливості впасти. Школа не знаходилася далеко від дому, хоча у такій сітуації, не дуже легко подалати, навіть таку відстань.  Хлопці пройшли приблизно дві сотні метрів, як напроти них з'явивилася дівчинка, на вигляд років 16. Вона майже кричала на всю вулицю, й казала,що молодшому потрібна медична допомога. В той час Ян майже не подавав признаків життя,тому юначка навіть подумала,що Синмін його побив і кудись тепер несе. Нарешті Чонін отямився та почав майже сваритися з нею,бо вона ну ду-уже хотіла допомогти. Дівчинка представилася,як Пак Чейон і вклонилася перед друзями. Айен почав розмахувати руками по сторонах, стараючись сказати,що допомога не потрібна,але вона його навіть не слухала, старалася допомогти та всадити на лавку, що стояла поруч. Чейон почала витягати з сумки якісь ліки. Синмін вже сам посадив молодшого,гадаючи, що так буде ліпше для всіх. Вона копалася у сумці десь дві хвилини, після чого сказала протягуючи маленьку капсулу й пляшку з водою: "ось! Це знеболювальне, прийміть, будь ласка. Хоч так допоможу!" Спочатку ніхто не поспішав пити таблетку у незнайомки, але потім Айен подумав,що гірше вже не буде й випив оставив не допиту воду в пляшці. Пак Чейон, сказала,що рада була допомогти, після чого змилася десь за будинком. Шоковані парубки посиділи на лавці ще хвилин п'ять, думаючи,що тільки-но відбулося.

***

Вони підійшли до будинку,але Синмін не відпустив Айена самотужки йти до квартири,бо, як навмисно, ліфти в цей день не працювали, а парубкам довелося шкандибати на 7 поверх пішки. Хлопці дійшли до потрібної квартири та подзвонили у дзвоник. Їм відчинив якись юнак, якого Чонін бачив його вперше. Не встигши задати жодного запитання позаду з'явився Лі Ноу та крикнув:

-О дідько,то хто тебе так?!-мовив друг, затягуючи його до квартири
-Ай! Боляче ж!-майже залітав до приміщення Чонін стараючись нікого не зачепити
-Джисон! Якого хуя стоїш?! Аптечку неси!-прокричав хлопець охайно опускаючи Яна на стілець
Синмін тим часом збирався покинути їх,але Айен поглянув на нього й кинув:
-Залишайся.