Забута Земля

3. Приземлення

На великій швидкості наш корабель стрімголов летів, мов розжарена куля, як астероїд. Побачити навколишні події ми не мали змоги через клуби сажі і пилу, а також через вогонь, що охоплював навстіж весь зореліт. Але останнє, що ми точно могли розгледіти, це велику брилу каменюки, що з'явилася, здається, з нізвідки. Міцним корпусом літака, ми його розтрощили вщент, позбавивши його життя. А самі десь зо три рази перевернулися, і одночасно лунають сирени про небезпеку, екстрене відключення та втрату зв'язку.
Врешті ми приземлилися на невідому планету. Хоч і не дуже м'яко, але наче всі цілі та живи. Про стан самого літака я не мав жодного уявлення, адже навіть з таким технолічним, та ,можна сказати, фантастичним зорелітом, навіть він не зміг би витрмати такої посадки. Корабель стирчав догори ногами, як і всі присутні на літаку, а в самому вікні не було нічого видно окрім темно-коричневої землі. Та-ак, треба терміново вибиратися, бо так ми точно довго не протягнемо.
–Лайфгард, чи можеш ти якось перевернути літак або ж зв'язатися із командою з Реланети?- звертаюся я.
–Ні, бо всі наявні системи, через наше приземлення, вимкнені,- спокійним і врівноваженим голосом повідомляє вона.
–Що?- ми троє панічно запитали.
–ТЕПЕР НАМ КІНЕЦЬ!- почав верещати Продітор, той страх, як боїться смерті. І я досі не розумію, чому він бере участь в різноманітних експедиціях.
–Окрім життєво необхідних систем,- згодом додала Лайфгард. Напевно спеціально хотіла налякати нас.
–А, фух,- спокійно видихнула Айпокріта.
–А штучний інтелект?- задаю питання я.
–Він також відсутній, навіть не впевнена, що його вдасться запустити без регуляторного зв'язку з Реланетою,- спробувавши все, що могла,- тож зараз ми нічим не можемо зарадити, а особливо у висячому положені.
–Який подальший план дій?- цікавиться Продітор і пронизує поглядом кожного, хто знаходиться в зорельоті.
–Ну напевно вибратися було б непогано для початку,- логічно зауважує Айпокріта,- а там вже потім розберемося, як діяти далі.
Тому взялися намагатись звільнитися з полону, у який захопив нас зореліт після нашого невдалого падіння; пручалися зі всіх можливих сил. Та, на жаль, все було марно, і згодом ми полишили спроби визвільнитись від щільних ременів безпеки. Що ж, свою функцію вони виконали достатньо добре, бо без них ми б миттєво померли, хоча з іншого боку зараз ситуація нічим не краща, а може навіть і гірша. Але я одразу згадав, що в кишені заховався маленький ніж, який я завжди беру на експедиціях, аби встромити його у землю, поставивши знак, що тут побував Сольвер.
–Продітор, можеш мене якомога міцніше обхопити, аби я не впав?
–Так, авжеж,- невпененим тоном, через незрозумілість того, що я надумав проказав той.
І я почав гострим та маленьким ножем філігранно відрізати ремінь безпеки, що приївся у моє тіло, а якщо точніше – то космічний скафандр. Тканина була доволі міцна та цупка, зроблено як годиться, тому довелося трошки затриматися на цьому занятті.
–У всіх все добре?- захвилювався я за інших.
Відповіли лише Лайфгард, тим же безтуботним голосом, та Продітор, що досі тримав мене міцно, але не однією рукою.
–Айпокріта?- не почувши відповідь, я знов покликав її на ім'я,- Айпокріта?- вона знов не відізвалася.
–Лайфгард, подивися, що там з Айпокрітою?
– Вона без свідомості.
–От дідько,- і я чимдуж швидше заметушився, перерізаючи останні нитки, які утримували мене в кріслі. І кінець кінцем позбувшись їх, я досі висів догори ногами завдяки Продітору. Правда, тільки кілька секунд, але мені вистачило часу зорієнтуватися як правильно впасти.
Впавши і обтрусивши себе, я проговорив до інших:
–Зараз Продітор буде тримати Айпокріту, а тобі - Лайфгард, я передам ніж, аби ти перерізала ремені. А згодом ви самі себе переріжете, а я вас спіймаю,- а подумки додав,- "якщо звісно вийде спіймати".
І ми почали притримуватися таких дій. Успішно звільнили Айпокріту, голова якої висіла, наче та вже була не жива, яку на деякий час я відклав у дальний куток літака. Згодом, не дуже вдачно, зловив Продіктора, який впав головою вниз і який повалив заразом мене за собою на підлогу. Потім прийшла черга Лайфгард, а Продітор кудись вийшов зі словами, що зараз повернеться.
–Тобі допомо…
Але я не встиг договорити, як вона вже падала. Я миттю її ухопив. Наші погляди зустрілися. Наші подихи, що лилися із губ, огортували голу шкіру один одного. А руки віддавали усе тепло, які тримали в собі. Шовковисте волосся, яке було на мені міцно обплітали мене. Та я швидко похопився та опустив її на підлогу, почувши кроки свого друга.
–Думаю, спочатку треба вийти назовні, перевірити, що там і як.
Слушна думка Продітора, якої ми стали дотримуватися. Вирішили, що саме Продітор і залишиться з Айпокрітою, а ми тим часом вийдемо на коротку розвідку. Кисневі балони та шоломи готові до експлуатації і ми готові до першого кроку на невідому планету. Ми з Лайфгард вже біля дверей, що відчиняються (хочу додати, що саме завдяки життєво необхідним системам, які працювали, ми мали змогу відкрити і двері літака, хоч і тут довелося докласти спільних зусиль), а я повертаю голову до Продітора, який сидів біля знепритомнілого тіла Айпокріти, і махаю своєю рукою. А той мені у відповідь своєю. Ми разом з Лайфгард зараз зробимо найперший в нашій історії перший крок, який вчиняли рели.