~Kiss me. Kill me~ (українська версія) !ЗАМОРОЖЕНИЙ!

~Chapter 3~

Вона була сірим баченням вдалині.

У деякі дні вона прогулювалася з Луною Лавгуд по залах жваво дискутуючи про смерть і нарглів.

Він обіцяв собі, що ніколи не буде ставити їй запитань, але одного разу після сніданку Драко застав її за спостеріганням обладунків — студенти цуралися її уникаючи холоду, що виходить від неї, — він зупинився поряд з нею.

Металева скульптура нічим не відрізнялася від решти одинадцяти її побратимів, що вишикувалися в лінію вздовж зали. Він обернувся до неї.

- На що ти дивишся, Грейнджере?

Вона різко повернула голову в його бік немов усвідомила, що він стояв поруч.

- Я вирішила оцінити архітектуру та живопис у замку. По одній роботі щодня. Думаю, Гоґвортс тепер мій дім. Назавжди.

Вона повернула свою увагу до важкого металу перед ними.

- Так що це гарний спосіб, щоб скоротити час- продовжила Герміона.

На її капюшоні була пляма. Він не міг визначити, чи кров це, чи бруд. Воно було темніше, ніж колір толстовки, яка колись була... рожевою, правда?
Він роздивлявся каміння на підлозі.

- Завтра у мене день народження.

Він дивився на її профіль, коли вона вивчала обладунки. Вона завжди виглядатиме саме так. Не можна поміняти одяг у житті після смерті. Не можна постаріти, ні на день.

- З днем ​​народження, Грейнджере.

Він обійшов її довкола і попрямував до кабінету.
Наступного дня вона знову сиділа на далеких лавах класної кімнати і коли першокурсниця з особливим ентузіазмом відповідала на запитання виправляючи свого однокурсника і мало не підстрибуючи на місці.
Бліді губи Грейнджер торкнулася усмішка і вона глянула на нього.

Перш ніж вирушити на обід, він спитав у неї:

- Чому я не бачу, як Поттер і Візлі відвідують тебе?

Вона втупилася поглядом у текст зілля, який хтось забув на столі.

- Тому, що я попросила Мінерву не казати їм. Вони б проводили усі свої дні безвилазно у Гоґвортсі, якби вони знали про мене.
- Я хочу, щоб хлопці змирилися з тим, що сталося і продовжували жити, навіть, якщо я не можу, - додала Герміона.

Прокляті грифіндорці. Він хотів розпитати її ще більше, але вже й так порушив свою обіцянку не ставити їй запитань. Він попрямував до дверей.

- Не міг би ти перегорнути сторінку перш ніж підеш?

Її маленьке тільце висіло над стільцем схилившись до книги, яку вона, мабуть, вивчила напам'ять ще у свої одинадцять років.

Він зовсім не відчував своїх пальців, коли схопився за аркуш паперу і перегорнув його.

Тихе «дякую» долинуло до його вух вже на виході з класу.
Коли він повернувся після ланчу вона була на тому самому місці. Він перегорнув наступну сторінку для неї.

————————————————————-
Правила гри не змінюються)))😉
3 зірки і чекайте продовження🫰🏼🌿