Загублений світ (Заморожена)

Спогади

Прокинувшись Рене поморгавши декілька раз, оглянула кімнату. Для неї ще не було звичним, знаходитись тут. Вона сіла на ліжко. Почувся стук у двері
- Рене, дитя, ти уже встала?- це була Ален
- Так, тітко Ален
Крісмарк зайшла в кімнату
- Добре, одяг у шафі. Можеш вибирати любий, який сподобається-усміхнулась жінка, та добавила- як одягнешся, спускайся на низ я приготувала поїсти- сказала Ален, та вийшла, зачинивши за собою двері
Рене встала з ліжка та підійшла до шафи. Одягнувши бірюзовий комбінезон, вийшла з кімнати.
- Ти уже тут? Сідай
-....- Рене не хотілось розмовляти, вона все ще не звикла, до цього світу. Це не її дім, де вона могла радісно сміятися з друзями та батьками. Вона лише легко кивнула. Ален поставила перед нею тарілку з млинцями та какао.
- Я вийде ненадовго, а ти їж- жінка вийшла
<Так не звично..... Я прокинулась в іншій кімнаті..... Мене не будить мамин голос, який кличе їсти.... Їм я не у своїй кухні..... Мене не гладить по голові батько, кожен раз нагадуючи що у мене все вийде..... Не розмовляю з подругами по телефону по дорозі до школи....>- дівчина закусила нижню губу.
Ален Крісмарк повернулась
- Ох Рене, ти чому не їж? Що трапилось- занепокоєно спитала та, та підійшла до дівчини, яка хотіла розплакатись- Рене....
- Все добре... Просто я не можу прийняти те,.. що я тут.... Не з рідними....
- Дитя, я це чудово розумію. Багато душ, які я провела сюди, так само не могли прийняти цього. Але з часом вони звикли, та раділи життю тут, а іноді не хотіли повертатись
-....
- Дитя, не переживай, сьогодні я зроблю тобі коротку екскурсію по цьому місці, та розповім про нього. Я впевнена ти полюбиш цей світ- Ален обійняла блондинку
- Можливо....- у відповідь обійняла друга- Дякую
- За що?
- Зараз ви єдина кого я знаю тут, та можу довіряти
- Рене.... Ти сильна, смілива та горда, ти зможеш звикнути, та відчувати себе тут як у дома- жінка сильніше обійняла блондинку
- Дякую- промовила, розплакавшись дівчина та усміхнулась.
- Ну все, досить рюмсати. Пора їсти, дивись яка ти худа. Тебе там що не годували?- жартома спитала Ален
- Пхах ти що, тітко. Звісно годували, я просто не їм багато
- Ну, у мене значить будеш- жінка взяла тарілку- млинці уже зовсім охолонули- вона підігріла їжу і добавила ще трохи млинців- упевнена що зараз ти дуже голодна, смачного- усміхнулась та
- Дякую- Рене почала їсти
Після сніданку дівчина повернулась у кімнату. Зайшовши вона так само затрималась у проході і несвідомо посміхнулась. Коли вона відчула підтримку від "тітки" Ален, їй стало легше, та вона відчула себе більш впевнено.
<Не потрібно забивати собі голову нюнями. Я маю зосередитись на тому, щоб по-перше привикнути до усього тут, по-друге старатись навчатись у школі, коли мене відправлять, та третє, саме головне знайти спосіб зв'язатись із рідними>- вона зачинила за собою двері, та пройшла до каміну. На ньому були фото. Рене почала їх розглядати. На цих фото були Ален та душі людей яких вона провела. Всі виглядали щасливо. Рене зразу згадалося як вона фотографувалась з дівчатами, та фото на альбом.
<Ох пам'ятаю, це завжди було весело>