Розмалюй моє серце

Сонце на моєму столі

У кожної людини в житті настає власний переломний момент . Момент коли все раптом котиться у велику прірву , коли всередині тебе вирує тисяча емоцій і ти не знаєш як тобі з цим впоратися.

Але у Хьонджіна все інакше . Він ніби живе в цій прірві стільки себе знає . Він навіть не намагається вибратися , бо знає що це неможливо. Він глушить голоси в своїй голові музикою та навчанням , але з часом навіть це не помагало. Вони пробиралися в його мізки і наказували покінчити з цим раз і назавжди бо потім буде пізно.

У хлопця був талант до малювання. Коли від тримав в руках пензлик, тремтіння повільно зникало , а коли відчував запах фарб забував про маму з тисячма коханцями і суворого батька . Власне батько був проти його інтересів . Він не любив дивитися на сина коли той малює , тому щоразу як бачив Джинні за малюванням розбивав на тріски його мольберт а фарби зливав у туалет разом з малюнками примушуючи сина дивитися на його дії. Він заливався сльозами та криком , але ніхто не заспокоював його і не обіймав в такі часи. Але навіщо? Коли у тебе є двохповерховий особняк з садом і двома домогосподарками , ні мама ні тато не має переживати через дитину яка плаче в кутку кімнати .

Так і Хьонджін виріс . З часом плач перетворився та велику чорну дірку у душі ,яку не можливо було дістати. Коли йому було й 16 , хлопчина здогадався що може переховуватися в студії малювання від батька , тож при натхненні тікав у шкільну студію щоб там помалювати.Та коли він взяв у руки пензлі , вони не переставали тремтіти. Фарби не пахли так само , а мольберт був не зручний. В його голову більше не приходили шалені ідеї для малювання , навіть коли він старався повернути це почуття .

Так пройшов рік. Хьонджін скоро закінчує старшу школу . Він не знає що робити далі . Єдине його покликання згасло саме тоді коли він потребував його. Він не зможе працювати лікарем чи юристом , але коли діло доходить до фарб і мольберта всередині щось неприємно скручується.

Ранок чергового паршивого травневого дня . До здачі робіт на творчий конкурс лишилося два тижні , а Хьонджін таки нічого не намалював . Він вирішив востаннє сходити в студію . Він не мав надій чи сподівань , бо знав що все це на марно. Просто покінчить з цим.
Він зайшов на другий поверх школи , повернув вліво і побачив старі білі двері які пахли деревом .

Відчинивши двері він зайшов і з його рота вирвалося щось схоже на зойк . На столі красувався хлопець з скуйовдженим волоссям і слідами від сонця на щоках. Він присів на столі тримаючи в зубах палітру , а у обох руках дві пачки фарби. Він не знав його і навіть ніколи не бачив . Він розумів що той явно не з доброю метою присів так близько коло вікна. Крадій.
-Агов!- тільки й встиг крикнути Джинні як тільки хлопець-сонце вистрибнув з вікна кинувши коротке "вибачай".
Джинні виглянув з вікна і встиг побачити тільки силует хлопця за кущами.
-Що це було?...

----------
плейлист для теплого читання!!:
"reflections" - The Neighborhood
"cardigan" - Taylor Swift
"Silent cry" - Stray Kids
"christmas kids (speed up)" - Roar
"Пітьма" - SadSvit
<\3