Розмалюй моє серце

Страждання що зникли безвісти

-Хьонджіне прошу не бий більше ,- сумно сказав Чонін.

Після того як хьонджін вийшов з галереї і зустрів друзів він "ледве не задушив" їх в обіймах. Вони пішли в те саме кафе куди його привів янгол коли вони познайомилися.

- Твоя картина була прекрасна !- захоплено сказав Бан Чан.

- Ооово ,- ледве не захлиснувшись Хан підняв голову ,- і я про те ж!

- Хто доречі був на картині ? -спитав Мінхо стукаючи Джісона по спині .

- Янгол ,- коротко промовив Хьонджін . Він не брехав, чи не так?,- там були крила і метелики , хто ж це крім янгола?

Він зловив єхидний погляд Чанбіна. Авжеш він знав. Фелікс здається ще досі бачив ту картину перед собою. Його очі дивилися в стелю і він повільно допивав свій мілкшейк.

- Ми їдемо до Синміна додому. Він недавно переїхав допоможемо йому розкластися. Може заодно щось собі прихопим , в нього сімейка не бідна,- хитро сказав Чонін .

Синмін вдарив його по потилиці . Дорогою вони зустрічали багато людей. Дійсно багато , але їхні погляди не хвилювали Фелікса . Він вдихав запах схожий на пітний але теплий парфум. Його душа відпустила ті очі якими живилась темна частинка єства. Здається під впливом пекучих дотиків і залишками усімшок темна сторона що залежала від чужих очей зникла. Скільки людей дарувало йому розлючені та розчаровані погляди ,та хоч пам'ятає він їхні обличчя? Це не те чим він хоче жити.

Вдома у Синміна було просторо але небагато меблів . Кілька запелючиних стільців та диван . Кухня що могла зрівнятися з їдальнею Хьонджіна. Це була єдина кімната яку вони вже закінчили , як казав Синмін . Вони пройшли у його кімнату і стали розгрібати коробки. Чанбін , Бан Чан та Хьонджін допомагали виносити непотрібне і заносити коробки. Хан всівся збирати стілець , але після довгих суперечок Мінхо таки став йому допомагати. А Чонін та Фелікс... Що ж вони сиділи і подавали вологу шматку своїм друзям.

- Кажеш кухня вже закінчена?- спитав Фелікс у Синміна,- не проти якщо я дещо приготую ?

- Тільки не спали мені баняки , будеш в кутку стояти.

- Гаразд! - Фелікс потягнув Чоніна за собою . Всівшись на пуфик поблизу стола Чонін спитав :

- Ну і що ж наш шеф Мішлен сьогодні приготує?

- Брауні . - Фелікс потрохи став витягувати всі потрібні інгредієнти. Чонін здається заснув поки Янгол замішував тісто. Почулися кроки .

- Янголе , ось ти де ! - Фелікс повернувся і побачив втомлену посмішку Хьонджіна. - Що ти робиш ?

- Скоро побачиш. - він вилив тісто у формочки і поставив їх у духовку. Чонін мирно спав , майже злившись в одне і ціле з пуфиком . Зверху на ньому вмостилася Олівія. Вони справді виглядали як дві маленькі дитини.

Фелікс помив руки і підійшов до Хьонджіна. Він сів навпроти нього і взяв його долоні у свої. Його руки. Вони були поєднанням чогось божественного і надможливого. Фелікс подарував їм свої поцілунки. Теплі губи відчувалися на цих діамантових руках. Ці почуття. Те що відчуває загублена людина коли сонце нарешті з'явилося на горизонті. Вона прагне йти в його бік не зважаючи не море і пісок. Вона зробить все щоб воно не згасало , вона буде тримати його за промені , заплутає їх тільки щоб не відпускати сонце. Мозок говорить , але давно вже забув що в серця не має вух.

Брауні. Точно вони були в духовці. Час розтанув в очах Хьонджіна і Фелікс забув чого він залишався на кухні. Запах привів всіх хлопців на кухню і навіть розбудив дітей.

- Феліксе , ходи я тебе поцьомаю!!- кинувшись на шию мовляв Янголу Хан.

- Може ви ще й переспите ? - нервово пожартував Мінхо .
Фелікс скривив гримасу. Після смачної "трапези" хлопці розбіглися по домах. Хьонджін провів Фелікса до дому , його мама навіть запрошувала його на чай ,але Хьонджін мав вечерю з батьком.

Завтра. Завтра день коли все може змінитися. День коли мрія 5-річного Джинні здійсниться і він всутпить в художній університет , якщо пройде за конкурсом. Його життя може полетіти вгору або покотитися вниз , але він не боявся ні того ні того. Все що буде завтра - буде завтра. Сьогодні твої поцілунки і гармонійна мелодія душі.