Перецвіла сакура

Частина 1

Техьону 28, а він вже лідер найбільшої банди у Сеулі. З ним боїться зв'язуватися навіть поліція, пропускає крізь очі усі перевезення наркотиків у місто та з нього. Кожного вечора він приходить на дах найвищого будинку у Сеулі та часами сидить там над роздумами. Ось і сьогодні він не пропускає можливості залишитися на одинці із собою. Вечір охоплює в обійми місто. Все затихає. Де-не-де можна побачити останні машини, що мчаться додому. В обличчя віє легенький вітерець.
Дах дуже великий, просторий, незважаючи на те, що він найзвичайніший, там є місце для відпочинку у вигляді диванів та столику. Усі знають, що у цей час боса тривожити не варто, бо можна і з головою попрощатися. Але не без виключень, адже зараз Кіму почулися дивні звуки, ніби двері, які ведуть на кришу рипнули. Чоловік зразу поставив руку на пістолет, який був у кишені та оглядаючись по сторонам почав йти у перед. Він чув кроки, а потім ще пару дивних звуків, які нагадували плач, після чого розгубився, але зброю не опустив. Ще пару кроків та він побачив хлопця, який лежав на підлозі та ревів. Ще раз оглянувся та підійшов ближче, так, щоб той його побачив.
- Ейй, ви хто?,- менший зразу встав та почав відходити назад. 
- О ні, любий. Запитання я буду ставити. Хто тебе сюди впустив?,- Техьон підійшов в притик. 
- Як це хто, тут було відкрито,- вже трішки тихіше сказав та опустив голову до низу.
- Дивись мені в очі, хто тебе підіслав? Намджун?,- Кім поставив руки на плечі хлопця.
- Який ще Намджун? Я сам сюди прийшов,- той подивився ще більш наляканими очима.
Хлопець справді виглядав невинно, але Техьон не міг кожному милому личку довіряти, тому вирішив трішки з ним поспілкуватися:
- Також любиш дивитися на вечірне небо?,- засунув руки у кешені та чекає відповіді.
- Та не те щоб, небо як небо,- хлопець почухав потилицю.
- Виглядаєш, як студент. Як звати?,- Кім повернув голову до меншого.
- Мені 20, я міг би бути студентом, але ні. А звати Чонгук. А вас?,- хлопець усміхнувся. Та так щиро, що Техьон прослухав запитання. Гук почав махати рукою,- Еей, це секрет? Я ж сказав своє ім'я.
- А, я задумався, Техьон. Кім Техьон,- не відводить погляду,- а чому ж ти не навчаєшся?
- У мене не має змоги платити за навчання,- менший знову опустив погляд у низ, і усміхнувся. Ця усмішка була сповнена горем та смутком.
- А батьки? Не працюють?,- Техьон розізлився.
- Вибачте, але не могли б ви мене залишити одного?,- на запитання Чонгук не відповів.
-  Тільки довго тут не засиджуйся, холодно, а ти в одній футболці,- Техьон оглянув хлопця з ніг до голови та пішов на інший бік даху.