Ця історія повністю переписана із книги. Зміни тут відсутні.
Частина взята не повністю. Лиш її шматочок.
Взята:
Книга перша "Княгиня і рабиня"
Розділ сьомий (2)
В мене писало так: розділ, цифра. Напевно частина розділу.
***
Так, пустивши вінок на воду, й пішла вона понад берегом, пильно придивляючись, чи не тоне він, чи пливе. Якщо ж пливе, то куди, до кого?
Вінок не тонув, він плив і плив, у пасмугах від вогнів, що грали на плечі, на воді вимальовувалось його темне коло.
І раптом Малуша побачила, що хтось невідомий з'явився перед нею, а далі схопив її за руки.
– Хто це? – сполохано крикнула вона.
– Невже ти мене не впізнала? – почула Малуша знайомий голос.
– Княжич Святослав?
– Так, це я... А чого ж ти злякалась?
– Я прийшла з дворянами поспівати й стрибати, пустила свій вінок, пішла за ним...
– То добре, Малушо... Сам Купало привів тебе сюди...
– Ой ні, княжичу... Це – нещастя, тут так темно... і я вже піду назад до вогнища. Там усі дворяни...
– Ні, ти нікуди не підеш...
– Чому, княжичу? Як же так, що я нікуди не піду...
– Так, Малушо! Сідай ось тут, на кручі, і я сяду біля тебе...
Вона сіла, бо княжич не випускав її руки. Його рука була така дужа й гаряча. Сіла вона й тому, що не могла перемогти зваби цієї неспокійної, тривожної ночі...
Якусь хвилину мовчали. До них долітали звуки купальських пісень, тихий сплеск води, чиїсь голоси в темряві, але все це було так далеко.
– Ти віриш у долю? – запитав Святослав.
– Вірю... ні, не вірю! – знітившись, відповіла вона.
– А для чого ж ти пускала вінок? Адже хотіла знати, куди він припливе?
– Хотіла.
– Отже, ти віриш у долю. Вірю в неї і я. Так мене навчив Асмус.
– Але доля, княжичу, обдурює, їй не можна вірити.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Князь Святослав і рабиня Малуша
RomanceЦе красива історія про початок стосунків між Малушею і князем Святославом. Я хотіла написати збірку міні історій, але ні. Мені важко це написати. Тому хай буде тільки ця історія їхнього знайомства. Дякую всім хто прочитав.
