Вбивство для чайників

Частина 1

Жахливі події дворічної давнини знову накрили місто страхом, як незримий і непроникний панцир. Він, наче епідемія, з кожним днем заражав все більше людей. Страх пробирався в їхні серця, знищував зсередини, отруюючи найпотаємніші куточки їхніх душ. Всі ненавидять страх. Його не хочуть відчувати. Якби існували ліки, здатні придушити це почуття, його випило б усе людство.

Людям головне вибрати мету, де можна було б зганяти своє невдоволення, адже на його тлі страх губиться, але не зникає зовсім. Тому панікуючий натовп часто обрушує свій гнів і лють на потенційного винуватця того, що відбувається, і в цьому випадку вони обрушать його на мене.

Щойно з'явилися новини про наслідувача спійманого рік тому серійного вбивці, стало лише питанням часу, коли натовп закричить слова обвинувачення у мій бік. Але чого я вже точно не очікувала, то це побачити слідчого поліції на порозі свого будинку.

На вигляд йому було за сорок: невисого росту, невиразні риси обличчя, на скронях уже помітно проступала сивина. Недоліки роботи поліцейського - це постійні стреси, у яких люди старіють раніше, ніж вони того хотіли. До того ж, сіро-чорний одяг накидав йому кілька зайвих років. Але добродушний і привабливий погляд змушував забувати про такі дрібниці, як вік і одяг. Подібний погляд - велика рідкість у людей його професії.

- Чим зобов'язана поліції, пане Юрій? - мій голос прозвучав не надто доброзичливо.

- О, як ви... - здивовано почав він.

- Моя велика інтуїція та проникливість, - протянула я, - а якщо чесно, у вас значок висить, а на папці у ваших руках є напис: «Справа слідчого Юрія Зеленецього».

Чоловік опустив голову і, помітивши на своїх грудях висить значок, усміхнувся власної забудькуватості.

- У вас чудовий зір. Зовсім забув про нього в останні дні, - його голос став тихіше, - я хотів би поставити вам кілька запитань, пані Агнес. Не заперечуєте?

- А у мене є вибір? Не очікувала від вас такого.

Я важко зітхнула і відійшла від вхідних дверей, запрошуючи тим самим непроханого гостя пройти всередину.

- Ви не будете заперечувати, якщо я дочекаюсь свою напарницю тут? Ця засранка постійно запізнюється, - невдоволено пробурмотів він.

- Можете просто залишити двері відчиненими, сподіваюся, вона зможе скласти «два плюс два».