HOPELESS

Різкий брязкіт відштовхує тягучий сон, змушуючи Юнгі різко розплющити очі. Він мружиться, крізь прозоре скло великих вікон у нього впивається сонце, що заходить і затопило своїм яскравим оранжевим світлом всю кімнату.

Вона невелика, у ній всього дві навісні полиці з книгами, велике ліжко з чорними торшерами по різні боки та величезне дзеркало навпроти. Юнгі вже встиг оцінити його вдале розташування в загальному декорі, всю ніч у віддзеркаленні бачив себе.

Себе в обіймах дона ворожої Сім'ї.

Безумство.

Юнгі підіймається на ліктях, струшує темні кучері, намагаючись прогнати сонливість і жар, але лиш дужче сердиться. Сідає та прикриває долонею обличчя від уїдливих променів, кидає погляд у дзеркало.

Він покритий. Весь, зі щиколоток до щелепи, усипаний відміткаминагадуваннями. Про те, як добре йому було вночі, до самого ранку, як легко він віддався в чужі руки. Як легко забувся...

Проганяючи від себе ранкову злобу, сповзає з болем до краю ліжка. Його не пожаліли вночі, взяли без залишку й любили так, як він любить сам – без півтону. Але це досі не було тією любов'ю, до якої прагнув Юнгі, упавши в руки такої небезпечної людини.

Він закохався у Чон Хосока з першого погляду, з першої гострої усмішки, що так і віяла поблажливістю до дитини абсолютно чужої Сім'ї. Працівники казино, що знаходиться на території третьої сторони, в момент напружилися, помітивши зіткнення красномовних поглядів тих, кому ділити одну дорогу не можна, інакше – бійня, кров, гільзи, що густо падають, немов фантики з дитячих рук на Різдво.

Однак, сміховинно було б зірватися у бій. Як би Юнгі не покладав надію на своє становище прийнятої до Сім'ї дитини, а Чон Хосоку – дону великої Сім'ї, він не рівня. Як би Хосок не бажав начинити свинцем кожного ворога власноруч, а розстрілювати дітей буде низько навіть для тварюк, що впали ниць. Для Чона малий Юнгі й справді наче дитина, повинен бути. Нагадувати собі їх різницю було все тяжче, але чоловік зобов'язаний. Юнгі – хлоп'я, що так по-дорослому притягує, спокушає на недитячі забави.

Мін танцював для Хосока, розстібав більше ґудзиків для Хосока, усміхався лише Хосоку. І яким же розбиваючим було розуміння, що його ігнорують. Ображатися на квапливе зникнення ворога було безглуздо, але Юнгі все одно ображався.