Холод. Страшенний холод, що пробирає усе тіло. Холодно настільки, що здається, ніби твоє тіло задубіло до самих кісток. Холод сковує легені, і ти починаєш задихатися. Відчуття ніби тисячі дрібних голок пронизують груди, намагаючись позбавити тебе останніх крихт тепла, що залишилися в твоєму застиглому, виснаженому тілі. З хриплим кашлем до тебе нарешті повертається можливість дихати, кожен вдих дере горло гострими кігтями, але ти не здаєшся – вдихаєш і видихаєш крижане повітря. Тобі боляче, легені розриває від болю, та ти нагадує собі: потрібно дихати. Задуха відпускає, хоча біль ще й не думає зникати. Ти в у цей час усвідомлюєш, що не можеш поворухнутися – кінцівки важкі й занімілі, ніби не твої.
Організм починає потроху адаптуватися, огидне відчуття мерзлоти відступає на задній план. Тепер ти можеш відчути маленькі камінці, що впиваються в голу спину. Під правим боком колеться гострий камінь, шкіру пече слабким болем, ледь помітним до цього за всеохопним холодом – певно лишиться поріз.
Нарешті ти звикаєш до болісних відчуттів, повертається здатність тверезо мислити. Одразу з'являється усвідомлення того, що ти повністю голий – ось чому так холодно.
Десь далеко крапає вода, і звук, ехом відбиваючись від тисячі перешкод, досягає твоїх вух. Судячи з усього ти десь в печері, настільки глибоко під землею, що жоден теплий промінчик сюди не проникне. Про це також свідчить надзвичайна сирість та неприємна затхлість приміщення
Раптом до розміреного ритму води додається новий: далекий стукіт, ледь помітний спочатку, він стає все сильнішим і сильнішим. Ти розумієш – це кроки.
Першою приходить радість: зараз тебе знайдуть, цей незнайомець не пройде повз страждаючого чоловіка, тобі обов'язково допоможуть. Думки заповнюються усілякими нісенітницям: запашним гарячим кофе, що так подобалося пити в кафе "Пуспа" у студентські роки, зелений гіркуватий чай, який ти за звичкою п'єш в офісі у холодні дні, коли потрібно якомога швидше розібрати всі документи, і на останок мамине гаряче молоко з медом, яким вона завжди поїла в дитинстві, коли ти падав з гарячкою.
Твоя радість триває не довго, наступної миті ти розумієш, що людина може відмовитись допомагати. Багато в світі тих, хто зверхньо пройде повз помираючого. Серце в грудях скажено калатає. Страх не дає тверезо мислити.
