Кіт на підвіконні

«Трамвай»

Звичайний недільний вечір, легка прохолода від літніх злив. Люди виходять із сім'ями та домашніми тваринами на прогулянку, бігають та волають діти. Одним словом — метушня.

А Вона одна, завжди одна, і їй це подобається. Виглядає, немов лялька, і зачаровує перехожих зовнішнім виглядом. Здавалося б, звичайно втягнута, має примітивну зовнішність, але щось неймовірно чіпляє в ній. Рівна статура, зріст трохи вище середнього. Великі чорні очі та довге чорняве волосся, невеликі вуста і тонкі брови — дійсно, лялька. За негустим чубчиком важко роздивитися вираз обличчя, бо він довжиною майже до кінчика носа. Наче закрита від усіх людина, але так сильно кидається в очі незнайомців, немов жадає від них уваги, живиться нею. Й Вона дуже швидко ходить, має великі та важкі кроки. Її дійсно неможливо не помітити у сірій масі, навіть не дивлячись на те, що Вона сама уся сіро-чорна. Дивись — і закохаєшся в ауру дивакуватої незнайомки.

Озираючись, в один момент дівчисько зупинилося. Бачить: на чийомусь підвіконні першого поверху п'ятиповерхівки сидить кіт. Плямистий такий, біло-рудий, ну неможливо пройти повз нього. Вона зійшла на газон, щоб підійти ближче до дома та роздивитися пухнастого. А той одразу відчув до себе увагу: почав муркотіти, тертеся об скло та сітку. Дівчина посміхнулася і вже більш впевнено підійшла до вікна. Котик одразу заніжився, хвостиком туди-сюди завертів. Трохи боязно, бо якось це все виглядає досить неетично... Тим не менш, хіба виникнуть від цього якісь серйозні наслідки? Ну, поворчить якась невдоволена життям бабуся, ну то й що? Пухнатик то зовсім не проти такої уваги до себе.

Дівчина притулилася прям до підвіконня та рукою торкнулася до сітки, приговорюючи:

— Такий милий... Хіба не боїшся чужинців?

Реакцію котика чекати не довелося: він почав тертися об її долонь та ще голосніше замуркотів. Складалося відчуття, немов Вона вчиняє дрібний злочин — емоції буквально ті ж самі. Але перед пухнатим паном просто неможливо встояти. Він такий лагідний і тактильний, та шкода, що між ними ця москітна сітка.

— Це Трамвайчик, — як грім серед ясного неба хтось зненацька заговорив.

Дівчина з переляку аж відгрянула від стіни і витріщила очі. Але, от диво, ніякої невдоволеної та розгніваної бабусі не було, бо низький хлоп'ячий голос пролунав прямо з квартири. Силует у кімнаті наближався прямо до вікна, й за секунду Вона побачила гарного юнака, що з чарівною посмішкою подивися на незнайомку. Хлопець погладив по спинці котика, а після без труднощів зняв сітку.

— А я Ілля, — висунувся він з вікна.

Вона досі не наважилася зробити крок вперед. Це дійсно з нею відбувається, чи то сон? А хлопак наче з її мрій! Він зачаровує одним лише поглядом великих і блакитних, немов волошки, очей. Трохи хвилясте каштанове волосся розвіюється він найменшого подиху вітру. На щоках та на носі легкий рум'янець та руде, ледь помітне ластовиння. Однак його посмішка... Дівчина просто втратила здібність говорити. «Годі! — пролунало у її думках, — Треба приходити до тями!»

Наближаючись назад до віконця, із не підробленним здивуванням запитала:

— Е-е-е... Трамвайчик..? Це в нього прізвисько таке?

Юнак тихенько розсміявся.

— Батько так назвав. Він знайшов його, коли на будівництві працював. Отак й приніс кошеня додому. Такий лагідний виріс, я дивуюся з нього, — вже звертаючись до котика, продовжив: — Що, уваги тобі від мене не вистачає, хитре ти створіння? Чого до людей лестишся?

Навіть іронія лунала з його вуст із неймовірним теплом. Дівча тільки очами кліпало, відчуваючи, як це тепло зігріває її з середини. Це немов метелики в животі, але щось на диво яскравіше й приємніше. Немає тієї тривоги, що може відштовхувати, а навпаки — це абсолютне відчуття спокою, яке її дивувало.

— Мене Ліза звати.

вельмишановні, це моя перша робота українською. скажу честно, це було трохи складніше, ніж російською, адже другою я спілкуюся з дитинства. однак тепер, починаючи з цієї роботи, наступні будуть лише українською, не враховуючи фанфік з DL, який я зараз пишу.

ця історія буде розвиватися й надалі, а я ж буду дуже рада підтримці!