Мій сусід Псих

~4~

У Мінхо вихідні проходили досить добре, якщо не брати до уваги того, що Хван одружився і не відповідає на дзвінки, сусід кудись звалив зі словами — викинеш Генрі спущу зі сходів. 

Мінхо старанно намагається додзвонитися до свого друга, але все безрезультатно.  Телефон Хвана вимкнений з моменту їхньої останньої розмови, коли той повідомив, що він одружився і знаходиться в Лас-Вегасі. 

Мінхо сидить на ліжку в позі лотоса і пильно дивиться на телефон, намагаючись просвердлити його поглядом.  Він уже й сам не знає скільки, сидить у цій позі.  Але походу вже давно тому що ноги вже починає поколювати, і він це розуміє тільки коли, здригається через те, що настінний годинник пробив 12 дні і з них вилізла зозуля. 

Мінхо вже змирився з Генрі і навіть сказав би, що він йому дуже подобається, такий тихий і мовчазний, але цей годинник він готовий викинути у вікно.  Джисон їх приніс пару днів тому сказавши, що проходив повз сміття, а вони були такі самотні й сумні: Я ПРОСТО НЕ ЗМІГ ПРОЙТИ ПОВН ЦІЄЇ КРАСУНІ.  За кращим аргументом він не знайшов, тому він уже змирився з усім, що можна очікувати від людини, яка збирає мотлох.  Мінхо тільки взяв телефон у руки, щоб вкотре набрати номер Хвана, як раптом надходить повідомлення.

Невідомий:

— Мінхо це Хьонджин.  Чекаю в кафе, що поряд із гуртожитком за 10 хвилин.  Мій телефон зламано.  Цей Фелікс.

— Добре.  Але ж ти труп.  Так і знай.
Мінхо відкинув телефон, не чекаючи відповіді, з полегшеним зітханням, бо вже думав, що його спиздили араби.  Встаючи з ліжка ледве підходячи до шафи, і подумки шкодуючи, що не послухав Джисон сходити в травмпункт і зробити рентген.

Джисон хоч і скалка в дупі від якої не знаєш, що можна очікувати будь-якої секунди, не кажучи вже про хвилину.  Але він дуже дбайливий, Джисон провів з Мінхо всю суботу допомагаючи з різних справ, то допоможе дійти до туалету, то попити подасть, а коли він приніс зварений рамен зі словами:

Пробач це єдине, що я можу приготувати.  Мінхо огорів знатно, бо вважав, що в нього руки з дупи, бо кілька разів бачив як він намагався посмажити м'ясо і зварити пельмені, які завжди підгоряли до чорної скоринки, що аж доводилося провітрювати кухню.  Мінхо щасливо посміхається і дивується своїм думкам та спогадам, які подарував йому Хан.