Осінь і математика

^°~><~°^

Рік триста шістдесят п'ять днів всього лише число? Яке дуже боляче ранить й без того понівечене серце. Тато та людина, яка навчила рахувати до десяти, бачити сенс там де на перший погляд його не було, розв'язувати складні життєві рівняння.

Я пам'ятаю усе татову теплу посмішку або насуплені брови коли він вирішував важкі математичні задачі схилившись над завданням, старанно шукаючи відповідь. Батько був математиком, бачив усе наше буття у формулах і геометричних фігурах. Ще він любив осінь, як іронічно... Тато казав що у природі все має свої закони і взаємозв'язки.
Але почалася війна, вона зруйнувала усі закони і правила. Батько пішов туди бе б'ються герої, відстоюючи нашу свободу.

Ночами я розв'язувала математику думаючи про нього. Уявляла тата поряд.

Допоки не прийшла осінь, вона вкрила все чорно—білими фарбами, принесла з собою самотність, відчай, гарячими були лише мої сльози що повільно стікали по щоках і крапали на листя.

Математика—це не тільки наука. Це моя надія. У когось є фотографії, листи, відео хоч щось що нагадує рідну людину, допомагає не забувати обличя. А у мене лишилися цифри? Так.. ця осінь лишила мене найдорожчої людини а в замін подарувала теореми, нескінчені приклади з рівнянням?

Згасають зірки, руйнуються міста, закінчуються війни, час спливає але до поки існуватиме математика і я пам'ятатиму очі батька, все буде добре...