Оаза пісків: від каменю до золота

Дюна 1

12:14

- Хл..п..е.. - почав ще один невідомий голос, але так нечітко, що лише дідько знає про що він.

- Хло..че, - знову заволав, та цей прекрасний сон не відпускав, та й сам Філіп не хотів відірватися від цих приємних літніх промінців.

- От тільки не треба тут мені помирати, ще не вистачало щоб хтось з ключових персонажів помер, вся робота потім нанівець піде, ану не здихати падла! - в цей раз так чітко і образливо пролунала фраза невідомого, що аж в стан привело, бо хтось реально стояв біля нього і це вже не сон.

- Га! Де! Шо! - замахнувся пустельник, та втома, яка нікуди не збиралася йти, узяла своє і знову впав.

- Чоловіче, чого ж так різко, я навіть не вспів діл наробити, от знала Велика Мати і я, що десь про мене прознають, - відскочив незнайомець. - І от шо мені з тобою робити?

- Хто... ти...?

- Я - Сайфер Найтомерт Фольданович а ти - Рочестер Філіп Маклай, якщо мозгою тронувся, а тепер open your mouth пліз.

- Га..?

- Ротяку кажу відкрий, і не закривай, якщо сили ще є.

Філіп, або як звали друзі Філ, слухняно відкрив рота намагаючись підставити порожнину під руку Найтомерта. "І так, і так вб'ють, чого вже намагатися щось втіяти" - готував себе пустельник, та от тільки все знову сталося не так як гадалося. Прямісінько до горла потрапила якась дуже приємна та солодка, з нотками лимону, капелька, але Філіпу не вистачало сил навіть подавитись, він просто лежав з відкритим ротом і майже закоченими очима та якоюсь невідомою речовиною яка застрягла у роті.

- Мати його драна а батько лицемір, ковтай недоумок!

Сайфер пнув хлопчину, рідина змогла віднайти собі шлях і опинилася у організмі помираючого. Філ від болю аж підскочив. Він підскочив! Неначе отримавши чиєсь благословіння, ймовірніше всього від Найтомерта та його Великої Матері, хлопчина не відчував жодної втоми, навіть синяків не залишилось, його було чудом зцілено. Зір Філіпа вже не плив, образи стрімко перетекли у чітке зображення, перед ним стояв блідий юнак. Опонент що допоміг прийти до тями пустельнику був схожий на нього самого, на вигляд всі дев'ятнадцять років, худенький, шпала метр дев'яносто от тільки в окулярах і виглядав не місцево. На ньому була чорна кофта, чорні рвані джинси, на дірках яких були латанки червоного кольору з внутрішньої сторони, ноги ж прикрашали звичайні чорні конверси. Довге чорне волосся, що на кінчиках ставало червоним, було охайненько заплетене у хвостик. Із прикрас Філ відмітив срібний кулон з драконом що обвивав меч, пару напульсників, один був чорний а другий червоний, срібна кліпса з видовженою зіркою та тріснуті на одну лінзу окуляри, якщо їх можна сюди віднести. По зрівнянню з Натомертом Філіп виглядав так собі, хоча для його місць це була норма. Звичайні джинси майже в обтяжку, голуба футболка з червоним квадратом, босі ноги, іноді у шльопанцях, перев'язані бинтами руки та всім чим вже тільки можна латана накидка з капюшоном, що утримувалася завдяки зачіпки у вигляді вовка, яка скріплювала обидві частини накидки. З прикрас тільки мідний саморобний кулончик у формі пера та окуляри для захисту від піщаних бурь, що лежали в сумці. З цього постає лише одне питання: "А де сумка?".
- Де мої речі?