Келих "Божевілля"

І тобі доброго ранку

Глибока ніч. Повсюди чути стукіт скла об скло та запах алкоголю. Шумна музика та люди зі своїми підкатами або «Давай познайомимося» не давали спокою.

— Ну і я йому говорю те що б він не тойво до мене, бо я йому тойво і буде всім нам погано. А він мене не слухає і говорить своє типу «Чоловіче це всього черга, не треба так!». Скажи він нічого не роз.. ік... Розуміє в цьому житті? — Розказував Фелікс по дорозі вигадані історії для бармена, який вже, напевно хоче застрелитися, аби не слухати цю реально п'яну маячню.

— Лікс, ти випадково не перебрав з алкоголем? — Запитував в його, також трохи випивший Хан, та в його все не настільки критично як в Фелікса, який вже, напевно зверху до низу наповнений сильним спиртом.

— Шшш — Затикав Хана Йонбок, доторкаючись своїм холодним пальцем до його губ, Хан же в свою чергу обережно прибрав його руку від свого роту.

— Ну і я йому говорю.. — Продовжилося...

Немає слів, одні емоції. Фелікс так востаннє випивав коли.. коли. Та ніколи! Це перший раз що він бухий в хлам. Що робити? Що робити?.. Думай, Хан, якщо не припинити це добре не закінчиться.. А може..

— Я відійду на хвилину? — Сказав Хан скоріше як факт а не питання.

— З Богом — Відповів йому Лікс, майже не розбірчево. Ну все реально на межі. Він такі фрази не любить вживати.

Хан відійшов в іншу сторону бару, хоча, взагалі вийшов з приміщення та набрав номер, який прямо дуже рідко набирає. Пішов гудок, один, два..

— Чорт, візьми трубку! — На нервах сказав Джисон та почув що гудок вже не йшов.

— Я Чорт? — Запитав Хьонджин, після чого додав:

— І тобі привіт.

— А.. Ну, не про те подумав! — Старався виправдати він себе, кричучи в трубку свого мобільного телефону.

— По перше, я добре чую. По друге, скажи чесно, ти пив? — Абсолютно спокійним тоном говорив Хван. Хоча можливо сонним, як ніяк 2:00 на годиннику.

— А якщо я брехатиму і скажу що ні, заради власної солідарності? — Видав все на рівному місці Джисон. Руки мерзли на вулиці. Голова, досить п'яна голова почала отримувати назад свій розум та розсуд.

— Тоді я вже знаю правду. Чому так пізно дзвониш? Просто щоб намелити якоїсь дурні? — Хван вже повністю морально проснувся і зрозумів що не засне, тому пішов на кухню та поставив варитися каву.