Рецензія на "Все починається в 13" Валентина Бердта

Частина 1

«Тринадцять років – це вік, коли батьки починають дратувати себе не менше за родичів, друзів та вчителів».

З першого погляду Валентин Бердт цікавим шляхом визначив цільову авдиторію книги вже у самій назві, відмежовуючи інтерес старших людей до твору. Однак я на сто відсотків можу посперечатися з цим. Незважаючи на те, що моє знайомство з цією книжкою відбулося у трохи більшому за тринадцять років віці, я обожнюю перечитувати її і нині. Вона наче ковтається кількома сьорбками ромашкового чаю десь на кухні у бабусі.

Серед головних героїв – Сергій та Андрій – два підлітки, які потрапили на канікули в село, готові вмерти від нудьги без гаджетів, та який їхній подив, коли замість цього вони потрапляють у справжні ситуації з загрозами для життя, сповнені містикою та реалістичними жахастиками! Автор дає читачу повністю відчути готичну атмосферу: тут тобі і відьми, і духи, і походи на кладовища вночі з супроводжуючими паранормальними діями. Смикає тебе кожен раз, і коли сова неочікувано влетить у шибку, і коли нізвідки з'явиться дух померлої дівчини.

Разом з тим автор наділяє героїв унікальними шляхами, такими характерними для звичайних українських підлітків. Скільки простого гумору в цих рядках. Хіба не кожен з нас ловив себе на деякій залежності від комп'ютерів? Як цікаво спостерігати за їхніми поїздками на річку, в сусіднє село, за сумісними переглядами кіно. Як чутливо ти переживаєш закоханість двох найкращих друзів в одну сусідську дівчику, і як болить серце за одного з них, коли інший «тримається з нею за руку». Такі речі й створюють для нас відчуття, що ми шалено близькі з цими героями.

А цей зв'язок допомагає тримати читача в емоційній напрузі в загрозливих обставинах, а такі в цьому сюжеті просто постійно, наче переслідують однак одну. Тут тобі і прокляття духів, і зачарований ключ-флешка, і верба, на якій колись повісився селянин. Дуже гарної атмосфери надають постійні зміни локацій, більшість яких зосереджена на природі: це і ліси, і поля, і річки.

Крім того, автор досить впевнено нагадує, як важливо не забувати про близьких старших людей. Хлопці їхали до дідусів й бабусь з абсолютною відсутністю бажання, а наприкінці не дуже то й хотіли вертатися в місто та його буденність. Валентин Бердт додає напруги раптовою хворобою бабусі одного з головних героїв, яка відкриває його відповідальну сторон.

А яке геніальне у цієї книги завершення! Ще ніколи я не отримувала такої шаленої суміші надто неочікуваного поєднання емоцій від фіналу. Захотілось просто відкласти книгу в бік і заплакати, а тоді голосно засміятись.

Тому я з неприхованою радістю відриваю від серця цю книгу і хочу порадити кожному читачеві хоч на вечір відірватись від буденності, загальних проблем і з головою поринути у це неочікувано смачне поєднання паранормальщини й вільну атмосферу юності, літа, власних спогадів та асоціацій, адже на мій погляд, з цією книгою можна з легкістю відірватись від реальності й відпочити!