Холодні піски(По той бік морозних дюн)|Cold Sands (Beyond the Frore Dunes)|漠上寒沙

Розділ 2. Безвихідь

Хочу дуже подякувати Амі, Соджу і Марині за те, що допомогли розібратися з оборонними пунктами Жуї, без вас я би знову зробила якусь дурню хд

Молодий чоловік, що стояв переді мною, мав спокійний вираз обличчя з глибокими рисами, густими бровами та блискучими очима під ними. Його губи були стиснуті у тонку лінію, наче він про щось думав, його погляд був пронизливий, мов лезо. Навіть його спокій не міг приховати суворої аури цих очей. На його плечах був важкий комплект блискучих срібних обладунків. Всередині золотого різьблення на його нагрудній пластині був величний яструб.

Я визнаю, що зараз виглядаю просто жахливо: розпатлане волосся, пошматований одяг, брудне обличчя. І ось він, чудово вбраний і владний. Він однозначно має перевагу наді мною. Я брикаюся, не зважаючи на біль, що загрожував черговим відкриттям ран, і струшую з себе трохи бруду. Тоді піднімаю погляд на нього, не лякаючись його величної аури.

Його очі звужуються, а на обличчі з'являється неприязна усмішка.

— Хань Сінь? — Питає він, підіймаючи брови.

Ах, саме те, що й очікувалося від члена королівської сімʼї. Навіть два прості слова, які він вимовив, викликають неперевершене відчуття сили, притаманне лише представникам королівського роду; сильний, але не агресивний, обережний, але не слабкий. Він нагадував мого двоюрідного брата-імператора, який фактично і був моїм двоюрідним братом, якого колись усунули, він був лише на два роки старший за мене. Ніби їх виготовили з одної форми. Елегантний та витончений спокій королівської особи, який вирізаний, оброблений, відшліфований і вдосконалений ще з того дня, як вони народилися в палаці. Ви змогли зробити з цього непоганий витвір мистецтва...

Повернувшись до реальності, я помічаю, що Його Високість кронпринц насправді чекає на мою відповідь дуже терпляче й ввічливо, настільки, що я починаю думати, ніби це не він віддав наказ облити мене крижаною водою.

— Чи можу я вважати це підтвердженням?

Його погляд майже настільки гострий, що може проткнути мене наскрізь. Раптом він трохи нахиляється до мене і запитує:

— Як ти ще тримаєшся? Ця піщана буря не для слабаків.

Я спираюся на стовп позаду себе й мружусь, надто ліниво, як на безкорисливого альтруїстичного героя.