В кольорах хіті

2

Ранок, а це точно був він, судячи з яскравого сонця за вікном, зустрів його гучним рингтоном телефону, що надривався десь під ліжком. Фелікс без церемоній скинув з себе чужу руку та нахилився, підтягуючи ближче власні штани.

- Так, Бін, - сонно прохрипів Фелікс в слухавку і тільки потім згадав, що: а) досі з ним не розмовляє, б) навіть якщо і розмовляє, відповідати своєму хлопцю з чужого ліжка – не найкраща ідея.

Сон злетів миттєво, коли до мозку дійшло, де він знаходиться. Хьонджін поруч з ним завозився, і Фелікс молився всім богам, щоб той зараз нічого не сказав.

- Лікс, нарешті, я вже думав, ти знову не візьмеш.

- Я не збирався, - нервово фиркнув Фелікс, відчуваючи, як чужа долоня ковзнула на внутрішній бік стегна.

- Лікс, будь ласка, послухай, я був неправий, ми обидва погарячкували, але я не мав права говорити те, що сказав. Я вже не можу, давай поговоримо. Я дико сумую за тобою. Думаю, ти достатньо покарав мене своїм мовчанням.

- Гаразд, приїзди в наше кафе десь о дванадцятій.

- Так зараз вже пів на дванадцяту.

Хьонджін тихо розсміявся десь над вухом.

Чорт, ну яке ж гадство. Фелікс закусив нижню губу та спробував відсунутись від нього, але Хьонджін тільки міцніше стиснув пальці на ніжній шкірі, а губами торкнувся місяця за вухом, від чого у нього мурашки побігли по тілу і член зацікавлено смикнувся в небезпечній близькості від руки його тепер вже близького знайомого.

- Значить, о другій, Бін. Все, до зустрічі, - випалив Фелікс та поспішив скинути виклик. – Що ти твориш?

- Нічого, що б тобі не подобалось. Знав би твій хлопець, що ти його не тільки мовчанням караєш.

- Просто заткнися, - Фелікс все ж таки зміг вибратися з чужої хватки та підхопився з ліжка, одразу натягуючи на себе джинси. Так, як найсправжнісінька героїня серіалів, на голе тіло, бо трусів своїх він не бачив, а витрачати час на їх пошуки не було ні бажання, ні часу. Йому ще додому треба якогось дістатися та привести себе в нормальний, менш затраханий вигляд.

- Дзвони мені, коли знову захочеться, - Хьонджін вийшов в коридор, накинувши на себе покривало, та протягнув Феліксу, що поспіхом зав'язував шнурки на чоботах, його власний телефон. – Номер я вже вбив.