«There's so much i wanna say, but i don't know where to start»

★ ★ ★

Ніч за межами власної кімнати відчувалася як паралельна реальність. Все було наскільки сюрреалістичним, що наділяло тіло надмірною чутливістю. Прохолодний вітерець пробирався своїми гострими пальцями під тонку куртку, пускаючи табун мурашок по шкірі. Очі самі по собі закривалися під важкістю повік, дозволяючи вразливим вухам вслухатися в оркестр річкових хвиль. Колючий клубочок застряг десь в горлі, надаючи погляду ледь помітний блиск.

- Фелікс? - тіло здригнулося, проясняючи мозок від сплутаних нитками думок.

Хлопець прикусив губи, різко вдихаючи через ніс. Він дивився кудись далеко: на маленькі вогники, що стрімко віддалялися десь в глибину темряви.

- Фелікс, - голос знову порушив тишу, супроводжуючись чужою долонею на плечі. Друга рука опустилася на інше, розвертаючи Лі лицем до себе. Навіть зараз хлопець не зміг зустрітися з поглядом навпроти, роздивляючись розстібнуту змійку біля горла та виглядаючий з-під одягу кадик.

Хьонджін по-доброму дивився на розгубленого друга, стримуючи бажання розбити кулаки об асфальт, адже такий його стан наносив десяток ножових прямо по серцю.

- Щось трапилося? Ти ж знаєш, що можеш мені розповісти. - великі пальці ніжно окреслили круг на його плечах. У відповідь лише тихе дихання і підтиснуті вуста. - Поглянь на мене. - він торкнувся кінчиками пальців підборіддя, примушуючи підняти голову. Скляні очі зустріли його, вистрілюючи прямо в груди. Хван на мить замовк, давлячись повітрям.

- Я так багато хочу сказати, але не знаю, з чого почати. - голос межував з шепітом, а біль розпливалася лавою всередині обох.

З очей Фелікса ринули сльози, наче хтось спустив курок десь зовсім близько, даючи дозвіл колючому клубочку вийти назовні. Хьонджін притиснув тремтяче тіло до себе, відчуваючи кожен судомний вдих, який примушував хлопця в його руках здригатися. Він втішно глядив Лі по спині, шепотів якусь нерозбірливу нісенітницю, стараючись хоч трохи заспокоїти його.

- Все буде добре, - мов мантру промовляв Хван, зариваючись пальцями в м'яке волосся. - Ми обов'язково знайдемо, з чого тобі почати, гаразд?

Як почати те, що ймовірно стане кінцем їхньої дружби? Як пояснити коханому, що він до нього насправді відчуває не зовсім дружні почуття?

- Я, - знову схлипнув Лікс.

- Спокійно, чшш... - трохи відступив Хьонджін, щоб бачити заплакані очі хлопця. Він все ще не відпускав його, залишивши одну руку на плечі, а іншу - ближче до шиї, погладжуючи великим пальцем лінію щелепи.

У Фелікса через це ще більше мутніла свідомість, але бажане тепло робило свою справу, і він потрохи заспокоювався. Очі навпроти були такими сповненим співчуття і добра, що хотілося в них безслідно потонути.

- Джинні, - ступив крок назустріч проваллю Лі. - Я тебе...

- Я тебе теж. - різко перебив його Хван, мимоволі усміхаючись та схиляючи голову трохи вбік. Руки вже повністю перемістилися на мокрі щоки, стираючи з них залишки сліз. Він притулився лобом до голови Лі, глибоко вдихаючи ледь вловимий запах прянощів.

Вони кохають одне одного. Їхні погляди нарешті віднайшли прихований сенс, а дотики змогли обмінятися німим зізнанням.

Річко Хан, нехай ця ніч належатиме лише їм.