Серце щезника

Частина 1

Запах різнотрав'я, що прикрашав вінок молодої дівчини, та слабкий запах зеленого лісу змішувалися у носі кожен раз, як груди набирали в себе повітря. Сяйво ніжно-блакитних очей з переливом малахіту було ще більш виразним у світлі повного місяця. Тихий сміх в повній тиші звучав таким дзвінким, що здавалося, от-от побуде все селище неподалік.

— Точно відьма, — зачаровано мовив чоловік до себе.

— Ти ж все одно не повіриш, хай би була це правда, — весело сміялася дівчина, кружляючи в кремезних руках.

Її, молоду рудаву спокусницю, чоловік стрів не по своїй волі.

Приходила вона завжди перша, йшла теж, проводжати себе не давала. Де жила, не казала, і звідки сі явилася до них в село, теж не розповідала, все відмахувалася та ухилялася, аж поки не набридло чоловіку випитувати.

Її, руденьку тендітну красуню, побачив коваль вночі на березі річки. Бувало так, що сон зовсім не йшов до майстра, і щоб нагнати на себе марення, чоловік йшов до водойми, коли дорогу освітлював місяць, бувало годинами дивився у незворушне плесо води, аж поки віки не починали важко прикриватися. Тільки тоді плентався він назад до своєї хати, та й міцно засинав до першого співу когутів. 

Та в одну з таких ночей, його самотню тугу прогнала молода тендітна дівчина, на вигляд років зо двадцять п'ять. Низенька вона була, і струнка. Спочатку він просто спостерігав, як плела віночки з трав і квітів, наспівувала собі щось під носа і подовгу дивилася на місяць. Та в один з днів, коли рудавонька вирішила омити голе тіло у воді, вона раптом пірнула під воду, наче потопельниця. І поки чоловік біг до берега, рятувати небораку, її голова визирнула з-під плеса, вилискуючи краплями під сяйвом пана-місяця.

Тут йому і слова відібрало, що аж закляк бідний ледь не під самісіньким берегом. А коли погляд відьмочки упав на спостерігача, то й взагалі обімлів від сорому, наче пійманий хлопчина.

Вийшла дівчина з води, сорочку з трави підняла, прикрила своє тіло та й мовила до чоловіка з посмішкою.

— Не соромно вам, дядечку, за дівчатами вночі підглядати?

А чоловік як запалає весь від сорому, відверне погляд в сторону і сказати не знає що.

— Не було у мене на думці нічого хтивого. Гуляв від безсоння коло річки, а там побачив як ви топитися пішли, то й кинувся без думки рятувати, — ледь-ледь таки мовив пійманий коваль, насупивши брови.