-Привіт.- ти сказав мені просте «привіт» ненавʼязливе, боязке та вільне, ти не торкнувся моєї руки, не подав свою чи не поцілував її зворотню сторону як у фільмі, не дав пʼять, лиш зазирнув у очі. Наші погляди перетнулися, ти заразив мене своїм душевним сяйвом, ти поділився своїм світлом зі мною, привітався та вже подарував частинку себе. Серце моє, воно, воно затріпотіло, ти - дорогий мій перший хто зробив це. Ти злякав мене своїм «привіт» загнав мене в глухий та невідомий кут, я, я не знаю й навіть що перше я відчула, страх чи можливо, можливо радість, - сум? Сум? Ні точно не він.
Ніч.
Темний бар що освічуєтьчя ненавʼязливими ліхтариками, свічками.
Бар охоплений солодким запахом вина, свіжого хліба, незнайомих, байдужих на вигляд людей в маскарадних масках, жінок в блискучих сукнях.
Ти просто привітався зі мною а я збожеволіла на місці, закамʼяніла. Я відчула, вперше, не повіриш відчула щось, щось на кшталт живого, ні?
Ти живий, ти наповнений.
Я бачила на лиці твоєму чорну маску та знаєш, ця маска не була такою як у всіх, ну тобто зрозуміло що у всіх вони різні, не сперечаюсь, але навіть маска не закривала тебе.
Тебе справжнього, такого чесного та невідомого мені. Твій запах звалився на мене вітром, я ніби зробила вдих найсвіжішого повітря, такого травʼяного та чоловічого запаху і ні, ти не пах як хлопці підлітки, чоловіки без манер, багатії без мозку, чи мужлани, як кажуть мої друзі. Твій запах був справжнім, ти взірець, і, так, може здатись що я гадаю чи часом не ідеальний ти, можливо. Ти справжній. Я не знаю,
не знаю навіть як описати,
мої ноги, їм стало важко утримувати мене, я більше не могла триматись на поверхні, бісові зрадники! Руки, а руки ніби отримали хвилю оргазмів, вони просто тряслися як в хворої бабусі.
І навіть, знаєш, я побачила колір твоїх очей, він такий ніби зелений а ніби й ні, я довго, повір довго буду думати над ними. Очі кольору ніби зеленого а ніби й алого, ніби синього а ніби й коричневого, можливо болотні? Ні, це не те.
Знаєш, простими словами їх не опишеш, це було б великою помилкою. Це було б знеціненням, було б не чесно по відношенню до тебе. Голос, знаєш а голос який, такий чистий та водночас зосереджений, ти зосереджений, знаєш от всі люди, їхня присутність вона не відчувається через великий потік думок, ти ж не такий, ти саме «тут» та «зараз» ти не там, там десь далеко, якби я жестикулювала я б показала за вікно вказівним пальцем лівої руки.
Ми зустрілись з тобою начебто знаєш, так дивно.
Багато разів я чула що зустріну тебе в самий найнеочікуваніший момент, і це правда. Я не очікувала на тебе та вже думала чи немає тебе часом. Я змирилися з цією думкою та навіть прийняла її в друзі, я похоронила тебе зі своїм нерозкритим серцем. Я не давалась нікому лиш чекала тебе і от, - ти.
Я, йду. Йду сходами, ти спитаєш,- а чому ти йшла сходами Поліно? А я скажу,- я йшла сходами бо шукала тебе. Я все життя шукала «тебе» кожен раз коли шукала вільний столик, була в черзі, заходила в нову пекарню за свіжим хлібом, в магазин, в бар як от зараз, одягалась, коли я одягалась я думала чи не зустріну я часом «тебе», коли підіймалась.
Доречі коли я підіймалась на другий поверх я думала про тебе, думала що от зараз, ну можливо побачу тебе, і нехай я покинула думку знайти тебе, я продовжувала шукати, обманювала сама себе. Надія. Знаєш, кажуть вона не зникає.
А, знаєш я всі свої роки чекала тебе як побачила що це можливо в книгах, ну ось, зараз буде він той самий, пригорне мене до себе, врятує.
Я опускаюсь сходинками що тихо, приємно, прощаються зі мною, похрустують під моїм взуттям, бо знають що сьогодні мене не буде на другому поверсі.
Мої пірвані, романтичні зелені капронки сяють, відблискують, я кидаю на них погляд та думаю, як було б добре якби ти помітив мене саме в них, а короткі сексуальні шпильки на моїх ногах виглядають казково, ніби ось я, побач мене, я тут, чекаю тебе, чекала, і сподіваюсь на «цей раз» чекати не буду. Не хочу та буду, ти знаєш, якщо не побачу то буду, буду кожного вечора сідати на крильце біля вікна чи курити на балконі та думати про тебе, буду турбуватись думками про тебе, буду відчувати твою присутність, вигадувати твій аромат, думати «а як ти виглядаєш?» але ось.
Ти в чорному костюмі як справжній джентельмен, руки в карманах ніби тобі нецікаво тут, волосся необережно зализані але гарно, ти не виглядаєш як «ідеальний хлопець з журналу» ти виглядаєш як «ідеально неідеальний хлопець», як чесний, - «ось я такий впевнений але правильно впевнений, ось який я чистий, подивіться на мене, хоча ні, ні не дивіться, мені не потрібна зайва увага, мені достатньо уваги мого друга що чекає мене за столиком, ось який я, я гарний але не кричу про це, я при грошах але нікому це не потрібно знати, і так,- я чистий в будь-якому сенсі цього слова, я пахну справжнім собою, я пахну як вільна людина, незалежна, хоч і іноді покурюю цигарки для розваги, в мене здоровий психічний стан, але я не став психологом і не хизуюсь цим, а для чого? В мене є спорт кар, але приїхав я сюди на таксі, чому? бо не хочу купу непотрібних зверхніх жінок з купою дитячих травм, такий мій вибір, такий вже я, не дивіться на мене, йдіть геть, я вам не по зубах.»
Твої риси обличчя сховані за дешевою маскою, якою б вона не була дорогою по грошам, вона завжди буде дешевою для тебе, маю на увазі твою шкіру, ти безцінний, ніби вийшов з матриці, ніби не такий як усі, засміяла б мене одна знайома за ці слова та і я сама себе. Вже уявляю як вдома буду помирати з себе.
І ось лунає «привіт» від тебе, ти не зміг не зміг пройти повз як і я.
Я зупинилась, зупинився і ти. Не буду все зводити на свою харизму, але ти знаєш що я відчула тебе, не міг б і ти не відчути мене у відповідь, я помітила тебе ще з 4 сходинки та не кидала поглядом в стіну ніби не хочу бачити тебе чи не помітила - це не правда і всі це знають. Маю на увазі - ти і я.
«Привіт» — ти сказав спинившись біля мене, ти не один з тюбиків, що вимахуються перед друзями «я зачепив таку файну кралю, подивіться на мене, тепер я занадто крутий для вас», ні.
Ти привітався зі мною бо також впізнав мене, я своя, я така як ти. Чи, можливо вирішив привітатись з власної милості. Ти милий, я вже казала про це?
Я справжня, мені не потрібен макіяж, пластикові операції, пластикові вії, нарощенні чи фарбовані волосся щоб зацікавити тебе, не потрібна коштовна помада від діор, чи важкі сережки з огромезними рубінами чи діамантами, які не в змозі витримати мої ніжні вуха, а знаєш, в більшості дівчат - вуха потім на старості років звисають негарно, мов у статуетки «Будда», в мене ж такого не буде, чому? бо я люблю себе, ні одна річ не варта природньої краси, ти знаєш.
- Привіт .- сказала я тобі. Даючи собі посміхнутись в усі білі зуби, я не хочу ховатись від тебе, я хочу щоб ти бачив мене справжню та знав, знав що тікати тобі немає куди. Ти не зводив з мене свого палкого погляду, навіть під впливом чужих поглядів, поглядів дівчат, що переривали наше зіткнення очей, німу розмову, ти тільки вправно пригорнувся своїм піджаком до стінки як і я, я знала що ти зробиш це. І продовжив дивитись на мене.
Твої губи розтяглися у невинній посмішці. Стриману, я знаю, ти відразу не покажешся, тобі потрібен час, і я дам тобі його. Мені приємно на тебе дивитись, особливо зараз, тут так темно, так прикольно, загадково, вільно, я не бачу твого лиця і часом чи не можеш ти просто піти?
Я можу не побачити тебе більше, забути твій аромат, очі.
І знаєш, відблиск свічок у твоїх зіницях неймовірний, зараз мені здається ти палаєш, твій погляд палкий, такий палкий що мені становиться гаряче, в тебе такий насичений погляд. На фоні грає джаз, приємний джаз, твої друзі танцюють?
- Твої друзі танцюють? - аж раптом перериваю я, я хочу щоб ти знав що я зацікавлена, непримушене питання, невинне, просте, дитяче.
Як і потрібно починати знайомство. Але насправді я мусила перервати німий діалог, бо інакше накинулась на тебе друже, (ніякий ти мені не друг). Зазвичай я питаю імʼя чи настрій, та не зараз. Я знаю що на це часу буде вдосталь. Впевнена.
Ти посміхаєшся, я бачу твої сяючі білі зуби, справжні, білі мов перлинки, трохи щетини, ти брився сьогодні? Добре, я знаю, знаю ти це робив.
Ти трохи витримуєш паузу, тобі приємний наш німий діалог який я наважилась перервати.
- М, танцюють - знову ти посміхаєшся.- А ти?
О, ти хочеш потанцювати? Я згідна.
- Я згідна, - продовжую посміхатись, але на цей раз стримано, мені стає трохи лячно після думки, що я буду так швидко, так швидко торкатись тебе, твоїх відвертих, великих рук.
Ти кайфово посміхаєшся лінивою посмішкою.
- Здивований? Я розумна дівчинка.
- Це ти мені скажи. - ти кажеш це так тихо але так щоб чула тільки я, ти близько.
Ти молодець, береш ніжно мене, запрошуючи до танцю, непримушено, охайно, мою руку в чорній рукавичці, недоступну з кружевами та не поспішаючи береш її в свою, я відчуваю твою міць через тканину, ти не хочеш тиснути, не хочеш знецінювати мене, ти поважаєш мене, хочеш показати свою турботу.
По шкірі пробігає стадо мурах, по твоїй лише видно напружені вени, мабуть займаєшся в залі, добре, визнаю, - ТОЧНО.
Ти повільно крокуєш попереду, ведеш мене за собою в кінець зали, тут всі танцюють розслаблено зі своїми половинками, так, ніби ніхто їх не бачить, такі холодні, віддалені, поглинувши у власні думки та не ми. Одна жіночка взагалі пʼяна напала на іншу, в них не дуже романтичні на вигляд розбірки відносин біля барного столика.
Ти обережно ведеш мене за собою, не покидаючи моєї руки, серце в мене калатає як дві склянки підвішені в повітрі під впливом сильного вітру. Ти відчуваєш це, тому стискаєш мою руку сильніше. Наші погляди зустрічаються, ми стаємо майже посеред усіх, та ніхто нас не помічає, ти зосереджений на мені, я на тобі. Ніжно проводиш своєю рукою по моєму запʼясті, потім по долоні двома пальцями, я здригаюсь, (ти - розумієш як впливаєш на мене, розумієш це, але не знаєш навіть мого імені) тобі приємно торкатись мене, мені ж, мені приємні твої доторки. Ми взаємовигідні люди.
Після ласки твоїх пальців - ти зупиняєшся, відводиш погляд від наших рук, твоя посмішка згасає і ми обома руками ледь не торкаємось, не закріплюємо їх, у нас починається вільний танець.
І раптом ти видаєш - Як тебе звуть незнайомко?
Я знову починаю нервуватися.
Не хочу датись тобі так просто, хочу тебе помучити. Вибач)
- Хіба це не анонімна вечірка? - я посміхаюсь та наважилась зазирнути у твої очі. Мені важко дивитись у них, ти ніби бачиш мене всю, ще й так впевнено не відводиш своїх зацікавлених очей.
Ти наполегливий. Мені подобається.
Ти кружляєш мене, ми торкаємось пальцями.
- Анонімна. Кого це турбує? - ти посміхаєшся.
Ми перекидувались цими посмішками, любезностями, ніби «а хто кого, бляха, тут зараз переграє?» .
- Не скажу. - кидаю в тебе я посмішкою, 1-0. (Знову)
- Хочеш щоб я попросив твій номер? - кидаєш ти в мене, це влучає мені в горло. Ти бачиш мене.
- Не знаю, а ти?
- Не знаю.- простягаєш ти посмішку в усі зуби та крутжляєш мене знову.
Мелодія перетікає у іншу, мене ноги вже не тримають.
Я покидаю тебе мовчки та прямую у інший кінець бару до Саймона.
Саймон сидить зі своїм новим другом та кидає на мене погляд. Я не відразу помічаю його бо всі у масках але згодом бачу його яскравий червоний плащ та червону маску.
- Поліно йди сюди! - посміхається він в усі зуби побачивши мене та кричить щоб я точно почула.
- Привіт. - кажу я приятелю посміхаючись.
Я не хочу зараз бути тут, хочу перепочити на вулиці з цигаркою у роті, а ще дуже і дуже хочу познайомитись поближче з тим «привіт».
- Я бачив тебе з тим красенем! Поліно, як ти це зробила? - хапає Саймон мене за руки та піщить.
- Правду кажучи сама не знаю, але він дуже мені подобається, щойно я втекла від нього до тебе.
Правду кажучи я не витримала напруги, мені важко знаходитись біля «привіт».
- Як його звати?
- Поки не знаю, але думками я називаю його «Привіт».
- Хм, «Привіт» нічого собі кличка!
- Ти вже знайома з Нілом?
Хлопець що сидить біля нього дуже радий мене бачити.
- Привіт! Саймон багато про тебе розповідав, я Ніл,- він повернувся до Саймона з живою посмішкою,- Саймон мене обігнав.
- Чудово, хлопці я вимушена вас покинути,- я прикриваю губи рукою ніби кажу щось дуже відверте, Саймон посміхається,- Але я мушу вийти покурити бо цей мен погано впливає на мою нервову систему.
- Побачимося завтра!
Я цілую Саймона в обидві щоки, цілую його друга, та й сам Саймон не проти залишитись вдвох зі своїм майбутнім хлопцем та йду на вулицю захопивши з собою сумочку та чорний плащ.
(Саймон наполіг на плащі).
Вже третя година ранку, я на вулиці з цигаркою у зубах та збираюсь її запалити.
На вулиці холодно та темно, одне єдине джерело світла — спадає на мене з бару. Бар «Вавилон» елітний бар, але правду кажучи особливий, інтимний, відвертий.
Мене збиває з пантелику знайомий голос.
- Я Джеймсон. - чую солодкий голос позаду мене та сильний хлопок дверей, що заставляє мене здригнутися.
- Гарний псевдонім.- важко видихаю я.
- Та ні, серйозно Поліно, я Джеймсон.
Я повертаюсь до нього ніяково хоч і здогадуюсь, видихаючи нікотиновий дим.
- Чув? - починаю я реготати від щастя.
- Ага - ти спокійно підходиш до мене тримаючи зоровий контакт зі мною, а я не можу відвести своїх очей, не хочу здатися тобі слабкою.
Зараз твої очі коричневі, з яскраво зеленим відтінком. Ти робиш туман у моїй голові, я ледь не падаю. Такий високий, гарний, от би побачити тебе без маски та цього костюма. Ти закусив нижню губу, підкочуєш рукава піджаку демонстративно дивлячись на мене і я неконтролюючи себе, кидаю погляд на твої сильні руки. Поки я зосереджена, на твоїх руках - ти вихоплюєш мою цигарку, бачиш де блукають мої очі, а твій парфум, ти був так близько, твій запах, такий чоловічий. Ох, Джей якби я була такою пʼяною...
Двома пальцями ти тримаєш малишку, я ще ніколи не бачила щоб комусь так личило тримати цигарку (великим та вказівним пальцем) і це чорт візьми дуже личить тобі.
Ти робиш довге затягування.
Я чую тріскот вогню. Хоч ти і далеко, на вулиці немає нікого крім нас.
На фільтрі все ще присутній слід моєї помади.
Ти помітив це, і робиш з великим задоволенням видих роздивляючись слід червоної помади. З бару доносяться крики, джаз змінився бодрою мелодією.
Ми затихаємо.
- Тобі личить цей колір. - Спокійно, без інтонації, стриманий тон доноситься від тебе.
І тут перед ним і мною стає пʼяний хлопець років двадцяти.
- Мала, не хочеш випити зі мною? - він робить кілька кроків до мене, його брудні руки зупиняються на моїй дупі, та ковзають по моєму плащу нижче.
- Чувак зупинись. - Знервовано ледь не кричу я.
- Тобі слід прибрати свої руки чувак.- Каже серйозно Джей.
Я бʼю цього чувака ліктем але це не спрацьовує, йому плювати.
І тут зʼявляється цікава картина.
Джей спокійно підходить до нього, а за тим з розмаху бʼє його з кулака, той падає на асфальт та вопить щось від болю завданого Джеймсоном.
Вперше я побачила Джеймсона таким нервовим, він важко дихав та зосередив свій погляд на мені, його плащ трохи зсунувся, а дихання збилося. Він нервово пригладив своє волосся.
Така міць, поряд із ним я відчуваю себе такою маленькою.
- З тобою все добре крихітко? - він хапає мене за руку.
Я лише можу кивнути і Джей веде мене до бару.
Його рука така гаряча, така велика, міцна. На нас зосереджено кілька чужих поглядів, я перехоплюю від зацікавлених жінок парочку і це лестить мені.
Ми підіймаємось на другий поверх. Хоч я і не думала що буду тут сьогодні, знову.
Я не могла й слова сказати, такий він був напружений. Джеймсон кидає на мене свій погляд, всаджує мене на вільний стілець біля бару та сідає поряд відпускаючи мою руку.
- Зараз викличу тобі таксі. - приказати тоном наголошує він.
- Не слід, я на машині.
- Слід, кажи де живеш.- набирає він номер на екрані свого дорого телефону.
- Це твій план? Викликати мені непотрібне таксі щоб дізнатись де я живу? Чому б просто не спитати?
- Ти така розумна! Це проста турбота про дівчину, невже не може бути все так просто? І знаєш, якби мені потрібна була б твоя, вулиця, я б давно про це дізнався.
Він кладе мою прядку темного волосся за вухо та зазирає у очі.
- Чому ти не можеш просто сказати, я тобі цікава. - Знову починаю я, мені подобається його виводити на почуття. Така вже я.
- Можу. Ти хочеш почути це?
- Слухай Джей, я не знаю хто ти, не знаю нічого крім твого імені і не хочу влипати в неприємності. Я тут з другом, він і відвезе мене додому, всього хорошого.
Я встаю зі стільчика та йду геть, набираю Саймона вже на вулиці, не хочу більше розмовляти з ним, він занадто цікавий мені і краще я покину його зараз, ніж через тиждень він.
Саймон не бере слухавку, я набираю брата.
Брат також не бере, я витрачаю на дзвінки по 10 хвилин на кожен.
- Ей, незнайомко. Тобі все ж замовити таксі?
Чую я з далеку Джея що стоїть з чоловіком.
- Так.
;)
