На краю. Між Пеклом та Раєм

Пілот. Частина друга

Цей його погляд, відверто кажучи, лякає мене. Більше того, все це досить незвично, як для такого сірого та позбавленного барв мого життя.
Я ще мить дивлюся на Джеймса, а потім різко розвертаюся, з метою швидко піти геть, але відразу застигаю, мов зачарована.

Полум'я.

Єдине, що я тепер бачу, до чого прикований мій погляд, це червоні язики вогню, що вириваються із вікон мого "гнізда", це дим, що хмарою піднімається до верху. Майже весь будинок охопила пожежа. Ось вже вона дібралася навіть до горища, де зберігався весь наш мотлох, і він миттєво спалахнув.

Здається, я чую крики людей або ж навіть своїх батьків, що тепер, напевно, горять живцем в тому пеклі. Хтось кричить, аби викликали пожежників, хтось розбігається в сторони від можливої небезпеки, хтось в паніці бурмоче молитву та махає руками. А я стою та не рухаюсь, стекляними очима дивлячись на те, як моє колишнє життя перетворюється в попіл. Розуміння того, що відбуваєтся довкола, ще не прийшло до мене. Проте в якійсь момент дивні чари, що тримали мене сковану та розсіяну, зникають і тепер я опиняюсь сам на сам із своїм лихом.

Не гаючи більше і секунди, я кидаюсь та біжу в сторону дому, проте дуже швидко чиїсь дужі руки хапають мене та не дають зрушити з місця. Я вириваюсь, крізь сльози кричу щось та навіть кусаюсь, але все марно. Як виявилось, то був все той же незнайомець, який налякав мене. Його сталеві ліщата-обійми замкнулись на мені та не давали зробити дурницю: кинутись у полум'я та рятувати тих, хто вже давно мертві.
З усієї сили, що ще залишилась в мене, я намагаюсь вирватися, з моїх очей сльози падають градом, а із вуст зриваються крики, скоріш схожі на звірячі, ніж на людські. Ледве розбираючи, що мені говорить Джеймс, я все ще не володію собою від того лиха, що трапилось зі мною.

- Тихо, так потрібно, - говорить він мені, продовжуючи міцно тримати біля себе. В той момент я мало розуміла те, що він мені говорив, але що ще можна було сказати, крім втішання? Джеймс хотів допомогти або ж робив вигляд, що хотів.

- Відпусти мене! Геть! Геть, кому сказала! Там мої батьки, вони там. Рятуй їх, а не мене. Будь ласка, врятуй їх. Молю тебе, відпусти. Я маю їх врятувати, - кричу крізь сльози, мов навіжена, але тоді мені було все рівно, як я виглядаю з боку.

- Вони вже мертві. А якщо ти туди підеш, то також загинеш. Не для цього твої батьки померли, аби ми втратили тебе, - на мої благання він лиш сухо відповідає та повертає мене до себе обличчям і змушує поглянути йому в очі. Після цього я трохи заспокоїлась і вбивче бажання кинутись у полум'я зникло.

Джеймс нарешті відпустив мене. Ні, більше я не збираюсь тікати. Тепер я тільки дивлюсь як останні язики полум'я знищують моє минуле. Мої щоки вже майже висохли, проте одна сльоза по-зрадницьки скотилася до низу, а за нею ще одна та ще. Згодом полилася ціла злива сліз. Я важко впала на коліна, опускаючи погляд на асфальт, не взмозі більше дивитися на пожежу.

«Це кінець... Це кінець» - повторюю я сама до себе. Як мені тоді здавалося, проте це далеко не так. Це лише початок бід, куди страшніше, ніж ця злощасна ніч.