Одного разу я стала принцесою - новела

Розділ другий

Я була сиротою.

Одного разу старша дівчинка, що була такою ж сиротою, як і я в моєму минуломі житті, сказала, що мене ще немовлям підкинули на поріг сиротинцю.

Я вперше почула про це в лютому, за рік до вступу в початкову школу, тоді тій дівчинці було дванадцять і вона мала покинути сиротинець

Оскільки матір навіть не назвала мене, директор сиротинцю назвав мене ім'ям з телефоної книжки -"Лі Дже Хе".

Почувши це я сказала щось типу: "-Ну, гаразд". В сиротинці було багацько дітей, на кшталт мене, і я не відчувала ніяких почутів до покинувшої мене матері. Восьмирічних дітей з сиротинця навіть дітьми було важко назвати, вони були вимушені рано подорослішати.

В маленькому, ледь існувавшому сиротинці, я повинна була битися з іншими дітьми за кожен шматочок.

Тому, від думок про ту дівчинку, що покинула сиротинець, в мені зародилась слабка надія і передчуття, коли я нарешті покину це місце.

Але реальність сильно різнилась від того, що я напридумала собі в дитинстві. Тим більше - для сироти з сиротинця, у якої не було ні грошей, ні.. для взагалі нічого!

Після того, як я покинула сиротинець, я працювала без вихідних, щоб заробити собі на життя. Я мила посуд, поки не переставала відчувати рук, а також працювала в ігровому центрі, який просмердівся димом сигарет.

Я їла їжу яка давно була зіспованою та працювала в спермаркеті. До цього, я мила машити у жахливу спеку і якось отримала сонячний удар.

Я мріяла про життя звичайної студентки, що любила б вчитися та ходити на побачення, але для когось по-типу мене, це було неможливим. Все своє життя я тільки й робила, що працювала, не маючи й вільної секунди.

Вай, для мене й справді все кінчено. Ось про що я думала взимку, покриваючись мурашками від холоду всередині будинку, в якому навіть отоплення не було.

Завтра мені потрібно було працювати в нічну зміну, але я навіть заснути не могла через жахливий холод. Як же ж хотілося літа! Я все боялась, що отримаю відмороження, якщо засну в такому стані.

Але час йшов, а я все жила. Дні змінювали один одного.

Через складну ситауцію, я навіть попросила домовласницю, щоб вона дала мені снодійне. Після чого я спокійно заснула, швидко забувши про холод.