Після

Частина 1

З чого починається моя історія?
Насправді тут все просто, як у кіно.
Що потрібно для неймовірного сюжету? Лише три компоненти :
Він... Мужній, сильний , гарний..
Вона.. Добра, чуйна, спокійна..
І напевно найголовніше, що може їх звести - доля.
Смішно , чи не так?
Я розповім вам те, що пережила сама.
Відкрию свої таємниці, переживання та почуття.

Мені здається було років чотирнадцять .
Ми навчалися разом в школі, жили майже поруч , але не може може бути все так радісно та ванільно .
Ми терпіти один одного не могли.
Постійні словесні перепалки , образи та ненависні погляди.
Раптом все змінилося, я почала помічати якісь інші погляди. В ньому більше не було ненависті, висміювання чи зверхності.
Там було щось інше. Таке глибоке, проникне, я б сказала навіть заворожуюче.
Скажу так, чи то перехідний вік дав про себе знати, коли хотілося зачаровувати всіх хлопців, чи то насправді була доля.
Ми навіть почали спілкуватися. Напевно це був найкращий час...
Тихі розмови наодинці, а ця атмосфера це просто щось неймовірне. Уявіть..Вечір, сіло сонце , я йду і поруч він, тримає мене за руку, щось розповідає, а на фоні співають пташки. Романтично.
Не знаю чому, але тоді все дуже швидко закінчилося, так і не почавшись. Я поїхала на навчання в інше місто, а він знайшов собі дівчину .
Насправді все так банально...
Роки йшли, я дорослішала, ми давно не бачилися. Він поїхав захищати країну, навіть змужнів... Можна поставити купу грошей на те, що ми ніколи не побачимось, але...
В гру вступає доля... Самій смішно, але не знаю, як можно по іншому описати те , що ми знову почали спілкуватися.
Це був потік пристрасті і водночас ніжності. Ми були в різних точках країни, але могли говорити годинами, ночами... Купа емоції, нарешті зустріч... Така довгоочікувана і поруч він , такий рідний, такий солодкий та мій...
Напевно не передати , ті відчуття. Це було якось не так, як раніше... Не так , як з іншими.. Поруч з ним я відчувала саме тих метеликів , про яких всі говорять.
Безперечно, це кохання. Найперше, найпристрастніше , найсправжнісіньке.
Ми обоє були дуже емоційні, тому логічно зробити висновок, що сварок було багато.
Не обов'язково мати якийсь привід.
Достатньо лише іншого тембру голоса,  одного написаного слова в переписці. І все здіймалася буря...
Дуже життєво, тому , знову і знову сварка, крики, переривання дзвінків , чорний список...
Ми дійшли висновку - разом ми не будемо...
Скільки всього відчуває покинута дівчина? Думаю, що тут більшість дівчат згадають свою історію, таку ж саму болісну , як моя... Пам'ятаєте це відчуття, коли хочеш йому позвонити  і радісно розповісти , як минув твій день, а потім зупиняєшся і починаєш ридати. І в тебе вже немає ні сил , ні сліз, ні почуттів... Насправді розрив в шістнадцять - сімнадцять років  - це просто кінець світу...
Навіть зараз не можу стримати сліз.
А пройшо вже більше десяти років...
Ось така любов. Найперша та найщиріша.
Мене тоді з цього стану, апатії, витягнути змогло навчання... Та для себе я вирішила зробити мітку... Таку , як він зробив на моєму серці... Тільки я хотіла її на руці.
Ні, ні, ні... Це не те, про що зараз всі подумали, хоча від цього стану  була не далеко.. Але ні, я просто зробила тату... Його позивний... напевно  так хотіла бачити його поруч , так не хотіла його відпускати...