– Давай, зірочко, тобі вже час спати – Мінхо вкладає маленьку дівчинку у ліжко, накриваючи ковдрою із зображенням хелоу кітті
Зірочки світяться на стелі, м'які іграшки лежать усюди, кімната у легких пастельних відтінках. Такий маленький затишний куточок батьки створили для своєї дитини.
– Татку, татку, а розкажеш мені казку? – канючить дівчинка, її маленькі щічки чарівно надуваються – Будь ласочка
– Гаразд – сідає на край ліжка Лі, навчилася ж у Джисона, як треба вмовляти – Про що ти хочеш казку?
– Про... – стукає пальчиком по губі, намагаючись придумати – Про сонечко
– Про сонечко?
– Про хлопчика-сонце
– Оу, добре – Мінхо задумується на хвилину, та згодом починає – Колись дуже давно у маленькому містечку жив хлопчик. Його звали Соні
– О, як тата
– Так. Соні був надзвичайно добрим і милим, завжди привітним до усіх. Яскраво усміхався кожному, кого б не зустрів. Та люди сторонилися його, а багато хто й боявся, бо він був незвичайним. Руки його були неймовірно гарячими, що дотик залишав невиліковний опік. Хлопчик міг створювати світлові кульки, що сліпили не гірше, ніж прямі сонячні промені. Та він ніколи не хотів нашкодити комусь. За це і прозвали його сонцем
– Напевно, йому було дуже самотньо – дівчинка притискає плюшевого котика ближче до себе
– Думаю, що й справді. Але не йому одному. Також у цьому містечку жив ЛіНоу. Він був цілком звичайним. Але люди чомусь вважали його холодним і відстороненим, тож він обрав котиків замість них. Позаочі, його кликали хлопчик-хмаринка. Так ось – Мінхо переводить подих, не так то й легко вигадувати ці сюжети – Одного дня, підгодовуючи котиків на вулиці, ЛіНоу почув як поруч хтось плаче. Придивившись, він зрозумів, що то плакав Соні. Дивно було дивитись на те, яким засмученим було вічно яскраве сонце. "У тебе щось сталось?" - запитує Лі. Він хотів розрадити, допомогти. Інші не бачили, але насправді він мав добре серце. "Я...я торкнувся декого випадково і зробив боляче, я не хотів" - всхлипує Соні. На відміну від інших, ЛіНоу ніколи не боявся його сили, адже люди любили перебільшувати. Забувши про усі плітки, він просто обійняв хлопця. І нічого не сталось. "Тобі що зовсім не боляче?" - зі здивуванням запитує сонце. Той усміхається у відповідь, бо ні, анітрохи. Так і виявилось, що звичайний ЛіНоу мав надзвичайну силу - нейтралізувати дар Соні. Були вони як сонячні промені крізь хмарки. Вже не так пекуче і не сліпить очі своєю яскравістю, але й не пасмурно
– І жили вони довго й щасливо? – запитує, позіхаючи
– Завели трьох котів і знайшли чудових друзів
– Дуже схоже на вас з татом
– Кожна казка містить прихований сенс – усміхається Лі – А тепер добраніч, зірочко, солодких снів – цілує дочку в маківку
– Гарної ночі, татку – дівчинка вже засинає
Мінхо тихо виходить з кімнати і зачиняє двері. У коридорі його зненацька застає задоволений чимось Джисон.
– Сонце крізь хмарки значить?
– Ти що підслуховував?
– Ну мені ти казки не розповідаєш
– Не знав, що мій чоловік виявляється моя друга дитина – закочує очі й йде на кухню
– От чого ти бурчиш, дійсно як хмаринка – Хан йде слідом за ним – Я зробив рис з овочами. Будеш їсти?
– Так – Лі обіймає його за талію – Дякую. От бачиш, я хмаринка, а ти сонечко, що розсіює своїми променями темні ділянки
– Цікава у нас родина. Хмаринка, сонечко, зірочка. А СунДунДорі тоді хто?
– Метеорити – сміється Мінхо
– Треба буде придумати продовження казки. Про те як вони закохуються та їх кохання породжує чудову маленьку зірочку
– Полишаю цей сюжет на тебе – поцілунок в щоку – А зараз давай вже їсти, бо я дуже голодний
