Артефактна лихоманка у зоні відчуження

Вступ

*звуки пострілів та вибухів*

-КУРВА! Як нас могло занести в таке пекло?!?

-А хто ж знав що така дупа буде коїтись, скажи дякую що взагалі ще живі

-Зараз так, а що буде через хвилину ніхто не знає

-ПАРНИ! Дуйте сюда, у нас планы меняются, мы продвигаемся в самое пекло! Сейчас будет подкрепление!

*сильний шум*

-ШО ЭТО ЗА...

-Вертушка друже мій, вертушка

*звук вибуху*

-ЯПОНА МАТЬ!!!...

За рік до цього...

Одного разу один хлоп по телевізору почув про Чорнобиль. Він захтів щоб йому то не коштувало потрапити туди та зобачити всю красу зони. Він почав шукати провідників в Інтернеті, він зрозумів що офіційні гіди покажуть не всю красу, та ще й платити дорого. Він знайшов нелегального гіда, було написано що він збирає людей до зони. Має бути три людини, один з яких гід. В команді вже було 2 людини тому Штефко вписався останнім. Після конференції з гідом був умовлений час та місце зустрічі. Місцем було маленьке кафе у центрі міста. Зустріч була назначена на 12-ту годину коли всі були на роботі, зроблено це було для того щоб яко можна менше людей змогли підслухати їх монолог. Що ж, настав день зустрічі. Всі троє прийшли водночас і почали знайомитись. В команді був Харків'янин Платон, хлоп з Запоріжжя Дмитро, та гуцул Штефко. Вони випили кави, з'їли по тістечку та почали знайомитися ближче. Дмитро був гідом, він добре знав Чорнобиль бо мав більше ста походів до нього. Як легальних так і не легальних. Вчився він на кухара та якийсь час працював у цьому кафе. Штефко був гуцулом, жив у горах все своє життя, добре знається на дикій їжі та столярстві, бо у селі він працював столяром. Натомість Платон вчився на програміста, вміє логічно та швидко мислити, особливо у екстренних ситуаціях. Він читав керівник про Чорнобиль і добре знає шо треба було збирати. Через годину хлопці поїхали до Чорнобилю. Коло Чорнобилю було мале село. Коли хлопці приїхали їх зустріла бабуся семидесяти п'яти років. Вона заселила хлопців до хати, та запросила на чай. За столом з'ясувалося що ця мила бабуся має ім'я Маруся. Вона не раз допомагала Дмитру. Вони повідомили команду що мають рацію для підтримки контакту. Вночі вони вирушили до Чорнобилю. Вони пішли до таємного шляху який знаходився між кущами за 3км від головного входу. Неподалік у лісі була мала хижацька хатинка. Всю ніч вони провели там. Розказували байки та ділилися своїм життям.

-Эй Дим! – Крикнул Платон – у тебя есть жена, дети?

-Та Платоне, маю, Лізою звати, а в тебе?

-Та, нету еще. Я даже еще не нашел никого на примету ха-ха-ха. А ты Штефко? Есть кто?

-Ну Платоне, ситуація в мене краща. Дівку маю, але не одружений ще. Планую зробити пропозицію якось...

Наші сталкери заснули, на наступний день вони були готові побачити всю красу зони. Вони ходили, оглядали найяскравіші міста зони. Чортове колесо, ковш, лікарня, мотель та інших. Всім дуже сподобалося. Після вони повернулися до баби Марусі.

-Спасибо баб Марусь, ваше гостеприимство прекрасное как ваш компот!

-Ой, дякую Платоне. А ви хлопці як?

-Файно баб Марусе, мені віенц сподобали ваши гриби. Дуже смачні – Відповів Штефко

-Ну а що я можу сказати? – Запитав Дмитро – на цей раз ваш борщ був найсмачніший

Після сніданку наші герої поїхали до дому. Всі вони домовились ще якось зустрітися та поїхати до зони.