11.11.2023
- Я вже в дорозі до Вас, через десять хвилин буду, - дівчина поспіхом завершила дзвінок і метушливо пішла до коридору, де їй ще потрібно було обрати взуття і верхній одяг.
Адріанна вже запізнювалася на три хвилини, а дорога до ресторану в неї повинна була зайняти не менше двадцяти.
Дівчина бурмотіла щось собі під ніс, закриваючи двері, вона вважала своєю найгіршою звичкою - вміння запізнитися навіть на день народження єдиної близької подруги, Ада ніби не мала якогось вірного годинника і постійно час кудись від неї тікав, залишав позаду, змушував тиснути на педаль газу, швидко і квапливо.
Брюнетка виїхала з парковки біля свого будинку і захотіла загарчати через довжину затору, який відкрився її погляду одразу за рогом.
- В мене немає часу, щоб тебе... - Адріанна заплющила очі і скинула голову вверх, намагаючись знайти всередині спокій, їй
вистачало того, що через брак часу вона не встигла зробити лад з волоссям, та щей одна
із стрілок вийшла кривою.
Цей вечір, здавалося, ніщо не може зіпсувати ще більше, ніж аварія саме на тій вулиці, яка була на шляху до ресторану. Дівчина тяжко вдихнула повітря, коли побачила на екрані телефону 18:11, тепер вона запізнюється вже на одинадцять хвилин і готова залишити автомобіль на цій дорозі і бігти. Швидко, зі всіх сил.
Небо вкрашали зірки, сутінки насувалися на Лондон разом із холодним осіннім вітром та
каплями дощу, що розбивалися на лобовому
склі. Адріанна звісно не взяла з собою парасолю, тільки тонкий чорний плащ в якому було зимно навіть в салоні її автомобіля.
Дівчина відганяла від себе думки,
нервово барабанячи по керму пальцями, поки
рухалася по Воул стріт зі швидкістю черепахи.
Вона вирішила ризикнути і зʼїхати на сусідню
вулицю, яка мала бути не такою заповненою,
якщо вірити навігатору. Ада зупинилася на червоний сигнал світлофору і відчула як
двигун затих, панель погасла.
– Що... - дівчина повернула ключ, знову, і ще раз, проте безрезультатно. Авто не хотіло реагувати ні на її старання, ні на лайливі слова, які посипалися в адрес злої долі.
18:20, Адріанна голосно закрила дверку і виялася в адрес якогось чоловіка, що зупинився позаду неї і не мав можливості, як і вона, рушити далі.
- Ти сліпий?! Собі в дупу сигналь! - крикнула дівчина, вже намагаючись відчинити кришку капоту.
Що вона очікувала там побачити для себе зрозумілого? Хороше питання, яке вона собі задала,
відчуваючи холодні краплини дощу на щоках та волоссі.
- Та ви знущаєтесь з мене! - Ада вдарила рукою по чорній поверхні і заплющила очі, стараючись вдихнути побільше повітря, щоб не тремтіти.
- Для початку, я б радив зателефонувати у
службу евакуації, Адріанно, ти не одна на цій дорозі, - дівчина завмерла, на мить їй
здалося, що це не може бути правдою.
Вона повільно розплющила очі і повернула голову вбік, зустрічаючись поглядом з чоловіком, до неї здалеку доносились сигнали інших водіїв, на які не було часу реагувати. В неї на хвилину закінчилися всі слова, що були готові всіяти будь кого, хто насмілиться з нею
заговорити.
- Ну так що?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Твої сліди на піску.
Romance- Якого біса! Ви хто такий?! - дзвінкий жіночий голос вивів його з тимчасової прострації, чоловік повільно повернувся до незнайомої йому брюнетки, яка майже з жахом сверлила його поглядом, - Я буду кричати, тут повно людей... - Заспокойтеся, я тут н...
