Літній ранок.Вже зорі з небокраю зникли, соловейки в гаї свою пісню завели.Дрібні краплі роси відблискуючи на ранішній зорі,
блищать неначе діаманти.Легкий вітер,траву весоку гойдає, змахуючи з стеблин росу.І в раз вітер здіймається, колихнувши квіти.
Раннє проміння сонця повільно встає, та розпускає квіти.Соняшні зайчики стрибають бо гаю и знаходять хатину.Застрибнувши
всередину через опрочинене вікно, починають стрибати по обличчю чоловіка.
Тендітне тіло спокійно лежало на шовкових простерадлах.Ніжні та елегантні згини тіла були помітно навть через ковдру.
Вії, його, пухнасті затріпотіли.Повільно привдікривши очі, Цанцю відразу їх ж примружився серез сонце.Прикривши обличчя
рукою чоловік припіднявя та помітив, що його коханого немає в ліжку.Відкинувши ковдру Шень опустив ноги на підлогу,
та поправивши спадаючу ночну сорочку, встав з ліжка.
-Бінхе ?- повільною ходою чоловік обійшов весь дім і знайшов коханого на кухні.
-Ох Бінхе не лякай мене так- вирвалось у чоловіка.Цанцю падайшов до короля демонів та обійняв його зі спини.Щось було не так...
Ло Бінхе ніжно посміхнувся та погладив руки свого чоловіка.
-Добрий ранок вчителю. Вибачте, я не хотів вас налякати.
-Нічого.Що сього у нас на сніданок?-злагка потираючись щокою об плече коханого запитав Цанцю.
З цього моменту все було дивно.
Легенько поснідавши на терасі чоловіки вирішили прогулятись, по лісу який був не так і далко.
* * *
Погода була чудовою.Спека, щене встигла піднятись, разом з тим дув легкий вітер, освіжаючи.
Пейзаж лісу був прекрасний.Пишні дерева стояли так близько,
що лиш де-інде можна було побачити клаптики сонця.Всюди пахло свіжістю та травами.Проте прогулянку зіпсувало те, що
Бінхе кудись різко знадобилось піти.Не став перечити Шень відпустив коханого, а сам ще трохи погулявши направивися
додому.
* * *
Після того дня, щось змінилось.Щось було не так.Бінхе став часто кудись йти, навіть якщо його присутність
була не обов'язковою.І ще одне.Ло Бінхе уникав їх статевих відносин.І це вже було більше ніж дивно.І раптом в голову чоловіка
закралась стршна думка.А раптом його коханий чоловік знайшов собі ще когось?Ні ні ні, це виключено.
* * *
Проте, як би чоловік не намагався відігнати від себе ці думки, дивна поведінка його чоловіка все ж насторожувала.Думки
різного роду почали доводити чоловіка мало не до істерки.Проте Шень намагався не показувати цього Бінхе.Він до останього
надіївся, що коханий, в кінці-кінців все йому пояснить.
Проте скільки б він не чекав, йому нічого не пояснювали, і здається навіть не збирались.Тепер Бінхе зникав на цілі дні.В
один з днів нерви чоловіка просто не витримали.Набридло чекати.
-Мені правда шкода, вчителю, але королівстві демонів зараз така нерозбериха...
-Тоді візьми мене з собою
-Вибачте вчителю...
-Не вибачу!Ось візьму і не вибачу!Куди ти вбіса ходиш!?Я вже 2 місяці тільки те і чую, що "Вибачте,вчителю'',''Потрібно
йти,вчителю'',''Невідкладні справи''.На-бри-дло!Скажи чесно в тебе з'явився хтось інший, так?-кажучи все це, на очі
навертались сльози, а тон ставав все вищим.-Ти весь час кудись тікаєш!Мені біляче Бінхе!Чому?Чому ти це робиш?
Невже, ти вже не любиш любиш мене?-великі та гарячі краплі сліз котились по щоках чоловіка.Долоні стискали тканину ханьфу,
до побідлівших костяшок, та легкого тремтіння.
А Ло Бінхе так і стояв, зацепенівши посеред кімнати.Він навть і не думав, що його дії приведуть до цього...
А що ж сталося?Що стиало предумовою для цих подій?А давай мила поверенемось на пару місяців назад.В це й ж уютний домік.
* * *
Шень Цанцю тихо встав з ліжка.Перевіривши чи спить Бінхе.Шось взявши з під ліжка він направився на терасу.Ло Бінхе тихо
привстав.Він помітив це, як тілки почав жити з учителем в одному домі.Кожної ночі кудись йшов, перевіривши чи точно
його не бачать.
Ось так ось, причиною таємниць Ло Бінхе стали таємниці Шень Цанцю.Ну не будемо відволікатись^^
Дочекавшись поки Цанцю повернеться мало не заснув тричі.Зробивши вигляд, що міцно спить Ло бінхе дочикався тихого та
знайомого сопіння під боком.Тихесенько вставши та діставши з під ліжка коробку, чоловік тихо її відкрив.Там лижав зошит.
А на ньому було написано "Закони та основи конфуціанства".Серйозно?Але відкривши та полиставши трохи цей зошшит
король демонів зрозумів, що це був особистий щоденник вчителя.Ніжно посміхнувшись, Бінхе подивився на сплячого Шеня.
Цен було не гарно.Проте якщо його почитати то він міг виправити в собі ті недоліки які не подобались вчителю, тим самим
обрадуват його.Наступного дня він тихо забрав щоденик та після прогулянки з вчителем відправився в демонічне королівство.
Віддавши зоденник кращому писарю наказав зробити копію.Підмінок був готовий вже до вечора, тому Бінхе міг непомітно
повернути щоденик на місце.Після цього він часто зникав, щоб прочитати замітки зроблені Шенем.
Він...дізнався БАГАТО і від цього став поводитись трохи двино.Він дізнався, що під час їх кохання вчителю завжди боляче.
Тому престав до нього приставати.А потім....Він побачив замітку...
Іноді я задумуюсь, як змінився той світ, відколи я його покинув...Як же славно тоді жилось..Іноді виникає бажання
розповісти Бінхе що я вже давно не йогт вчитель.Що я лиш нікчема з іншого світу, що без пам'яті в нього закохався.
Це була не єдина замітка.Цанцю писав про це часто і багато.Тобто?Як це не його вчитель? Нікчема? З іншого світу?
* * *
-Пробач.. я мав сказати ще раніше,-Ло бінхе дістав з складок одягу копію щоденника.Шень витаращився на нього здивованими
очима, в яких вже за кілька секунд було не порозуміння,страх, та дрібка надії.- Шень Юань.
Тіло названого дрогнуло, а руки розтисли тканину.Тільки зараз він зрозумів, що стискав щелепу так сильно, що тепер
боліла навіть голова.
-Ти все знаєш...
-Так милий.Все. Я просто не знав як...і чому...Я не розумів чому ти це приховував
-Думав ти не повіриш.
Шень Цанцю підбіг до Ло Бінхе та впав в його обійми.Тепер жодних таємниць.Жодних недомовок.Тепер моє серце повністю
чисте, він брехні.Тканина намокне від сліз, але на це не звернуть уваги.Все одно вже зовсім скоро весь одяг полетить геть.
А тіла нарешті відчують тепло.Ми повністю голі.Настільки, що торкаємось наших душ.
-Пробач- з легким трепетом повік пролунає у пітьму.
Вечір прикриє їх нагі тіла темрявою.А місяць сором'язливо сховається за хмарами, закривши очі і зіркам.
