«Реквієм минулого»

1

Римус Люпин стояв на руїнах Гоґвортсу. Битва розгорілася з новою силою, і здавалося, що весь світ зійшов з розуму.
Повітря було насичене пилом, димом і криками. Люпин, із закривавленим обличчям і пошарпаним одягом, рішуче відбивав атаки смертерів. Паличка грифіндорця блищала в руці, випускаючи одне закляття за іншим.
"Люпине, обережно!", — крикнула Тонкс, але було запізно.
Римус побачив тільки спалах світла перед тим, як все потемніло.
                                           ***
Коли він прокинувся, все було іншим. Римус лежав на м'якій траві, дивлячись на яскраво-блакитне небо. Він повільно піднявся, відчуваючи себе неймовірно молодим і сильним. Він озирнувся і зрозумів, що знаходиться на території Гоґвортсу, але не в розвалинах, а в тому вигляді, який він пам'ятав з юності.
"Невже це можливо?" — ,подумав він,–"Невже я знову в шкільних роках?".
"Сіріус швидше б сказав,що я просто помер,але схоже я ще скидаюсь на живого...".
Підходячи до замку, він зустрів групу знайомих облич.
Джеймс Поттер, Сіріус Блек і Пітер Петіґрю стояли біля входу, весело сміючись і жартуючи.
-"Римусе, ти де пропадав?",— крикнув Джеймс, побачивши його,–"ми тебе шукаємо вже півгодини!".
Римус зупинився, намагаючись зібрати думки до купи. Він не міг повірити, хто перед ним стоїть.
-"Вони живі...вони всі живі",-промайнула думка в Люпина,проте все,що він міг відповісти,намагаючись звучати природніше,це:
"Просто прогулювався".
-"Знову якимись квітниками шве́ндяв,ідемо швидше, ми знайшли новий секретний хід!",— сказав Сіріус, підморгнувши,-"ти повинен це побачити!".
Римус кивнув і пішов за друзями, відчуваючи, як його серце б'ється швидше.
Якщо це не сон,тоді це конкретна,Мерлінова проблема. В це важко повірити,але якщо це справді часовий парадокс,то єдине,що він мусив- це бути дуже обережним, щоб не сказати нічого, що може змінити майбутнє,яке вже тепер не залежатиме від Джеймса чи Сіріуса. Воно залежатиме від нього...
                                           ***
Пізніше того вечора, сидячи в загальній кімнаті Грифіндору, Римус все ще не міг повірити в те, що відбувається.
Він намагався пригадати все, що знав про подорожі в часі. Він розумів, що найменша зміна могла б мати катастрофічні наслідки.
-"Щось ти сьогодні тихий, Римусе,",— зауважив Джеймс, дивлячись на нього з цікавістю,–"все гаразд?"
-"Так, просто задумався," — відповів Римус, злегка посміхнувшись,–"мабуть, втомився."
-"Тоді йди відпочинь," — сказав Сіріус, хитаючи головою,–Завтра у нас багато планів,як для мародерів".
Недовго думаючи,Римус піднявся до спальні, намагаючись зібрати думки. Він розумів, що мусить знайти спосіб повернутися назад у свій час, але для цього йому потрібна допомога. Можливо, Дамблдор зможе щось зробити?
"Потрібно бути обережним," — подумав Римус, лягаючи в ліжко. "Я не можу ризикувати,а тим паче змінити щось важливе."
Він поринув у сон з думками про те, як віднайти дорогу додому, і про те, як не допустити зміни майбутнього, яке він так добре знав.
                                             ***
Наступного дня Римус вирушив до кабінету Дамблдора. Він знав, що це ризиковано, але вважав, що Дамблдор — єдина людина, яка зможе допомогти йому розібратися в цій ситуації.
-"Проходь, Римусе," — сказав Дамблдор, коли Люпин постукав у двері.
Його очі, як завжди, випромінювали мудрість і доброту.
-"Професоре, мені потрібна ваша допомога," — почав Римус, намагаючись підібрати слова,-"я... я не знаю, як це сталося, але я думаю, що я перемістився в часі."
Дамблдор мовчки слухав, не перериваючи. Коли Римус закінчив, він задумливо почухав підборіддя.
-"Це дуже незвичайна ситуація," — сказав Дамблдор після паузи,-"часові закляття надзвичайно складні і небезпечні. Ти ж іще не сказав, що могло б змінити майбутнє?".
-"Ні сер, я намагався бути обережним," — відповів Римус-"але я не знаю, як довго зможу стримуватися."
-"Нам потрібно знайти спосіб повернути тебе назад, не завдаючи шкоди часовій лінії," — сказав Дамблдор,-"це буде нелегко, але я впевнений, що разом ми зможемо це зробити".
Римус відчув полегшення. Він знав, що з допомогою Дамблдора у нього є шанс повернутися в свій час і знову приєднатися до боротьби проти Волдеморта і знову втратити все,що він мав.
                                           ***
Наступні кілька днів Римус і Дамблдор працювали над різними закляттями і чарівними теоріями, намагаючись знайти спосіб повернути Римуса в його час.
У той же час, Римус намагався бути максимально обережним, спілкуючись з друзями.
Одного вечора, сидячи в загальній кімнаті Грифіндору, Римус помітив, що Джеймс і Сіріус щось обговорюють пошепки.
–"Про що ви?" — запитав він, підходячи ближче.
–"Та так, нічого особливого," — відповів Сіріус, посміхаючись,-"просто плануємо ще одну витівку".
–"Ти завжди вмієш потрапити в неприємності",— пожартував Римус, намагаючись приховати свої справжні думки.
Його серце стислося при думці про те, що з цими друзями станеться в майбутньому.
"Ми повинні бути разом," — подумав він. "Але як би я не хотів – я  не можу дозволити собі змінити їхню долю".
                                            ***
Проходило ще кілька днів, і Римус почав відчувати все більше тиску. Йому було важко бачити друзів молодими і безтурботними, знаючи, що їх чекає. Одного разу, сидячи на самоті біля озера, до нього підійшов Сіріус.
–"Щось тебе сильно турбує, Римусе",— сказав він, сідаючи поруч,-"якщо бажаєш,в будь-який час ти можеш мені розповісти,що у тебе на душі. Для цього я і є тут: твій друг".
Римус подивився на нього і важко зітхнув,розуміючи, що не може більше тримати все в собі. Йому треба хоча б одна людина,яка б зуміла його зрозуміти або хоча б послухати.
-"Сіріусе, дивлячись на все,що я зараз бачу та відчуваю,я... все більше розумію та переконуюсь,що насправді не з цього часу"— почав він,–"я потрапив сюди з майбутнього, де йде страшна війна,і відбувається таке,про шо ми навіть не мали часу і подумати".
Сіріус виглядав здивованим, але не переривав його,даючи другові висловитись.
-"Ми всі будемо в небезпеці",- продовжив Римус,–І я боюся, що моє перебування тут може все змінити."
-"Ми завжди були готові до небезпеки, Римусе," — сказав Сіріус, поклавши руку на його плече-"але я вірю, що ти знайдеш спосіб повернутися і захистити нас всіх".
-"Сіріусе,якби ти тільки знав,що чекає тебе...що чекає вас усіх...",- промайнуло в цей момент у голові Люпина.
Але в цю мить,він відчув полегшення від того, що поділився своїм секретом.
Він знав, що повинен продовжувати шукати спосіб повернутися,а ще він був певен: де б він не був, він завжди може розраховувати на своїх мародерів....