«Реквієм минулого»

4

–"Ти і гадки не маєш, що вони значать для мене. Хочеш знати, чому я став розпитувати за них? Бо у твоєму часі вони хоча б живі!", – вимовив з болем Люпин і замовк.
Ізабель задумалася на мить, потім встала і підійшла до дверей, мовивши:
–"Вибач, Римусе. Ти не залишив мені вибору. Я не можу ризикувати своїм життям заради тебе".
Вона відкрила двері, залишаючи Люпина на самоті. Його серце стискалося від болю та безнадії. Римус спробував піднятися, але сили залишили його. Він чув, як дівчина віддаляється, залишаючи його тут, на милість дементорів.
Раптом у коридорі почувся шум. Люпин підняв голову, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Келловейн обернулася, її очі розширилися від жаху.
–"Що це?",– прошепотіла вона, відступаючи назад.
Звідкись з'явилося кілька фігур, які випускали закляття з паличок. Світло блискавично спалахувало, розсіюючись по всьому приміщенню. У небі спалахнуло найбільше скупчення світла, утворюючи емблему фенікса.
Люпин широко розплющив очі, впізнаючи символ.
–"Орден Фенікса, – подумав він, відчуваючи, як у нього з'являється надія,-"можливо, тут може бути Джеймс.."
Келловейн, збентежена та налякана, намагалася втекти, але їй завадили незнайомці в мантіях.
-"Стояти! – крикнув один з них, націливши паличку на неї.
–"Хто ви?",–Ізабель закричала, намагаючись вирватися.
Люпин спробував піднятися, але голова запаморочилася. Він почув знайомий голос Аластора Муді, який кричав до нього:
–"Римусе, ти як?"
Але Люпин не міг відповісти. Його зір розмивався, і останнє, що він побачив перед тим, як знепритомніти, було руде волосся, яке він дуже добре пам'ятав.
Коли Люпин прийшов до тями, над ним схилилась дівчина, яка його міцно обіймала,допоки Лілі розв'язувала мотузку на його руках.
–"Римусе, ти як?",– запитав Сіріус, допомагаючи йому піднятися.
–Хто це?",–прошепотів Люпин, намагаючись зорієнтуватися.
–"Невже ти забув Мелісу?– відповів голос, що належав Аластору Муді,-"твоя сестра і недо-подружка Сіріуса".
-"Мерлін забирай,у мене є сестра"
-"Муді,ти ж знаєш,що я тебе чую?",-почувся незадоволений голос Блека.
-"Я думала,що здурію,коли Сіріус сказав,що ти не повернувся",-мовила Люпин сильніше обіймаючи брата.
–"Джеймс місця не знаходив,коли побачив,що тебе не було після підриву міністерства",-мовила Лілі,-"як тільки на карті Мародерів з'явилася твоя мітка,частина ордену відправилась за тобою. Джеймс теж хотів прибути сюди,але я його залишила з рештою. Надто ризиковано йому виходити після такого фурору".
–"Де... де Ізабель?",– запитав Люпин, озираючись.
–"Вона втекла, – відповів Сіріус, знизуючи плечима,–"це менша проблема. Головна ж стоїть ось в чому: нам ніколи було обдумувати план аби звідси тебе дістати,тому рухались головними лініями переміщень. І схоже нас помітили".
Небо почало швидко темнішати. З його недр з’явилися темно-зелені хмари, на яких чітко виднілася мітка Волдеморта.
– "Вони тут!" – скрикнула Лілі, вказуючи на небо.
З темряви з'явилися дементори, постаті яких виглядали,немов тіні,що наближалися до них.
– "Патронуси, швидко!" – крикнув Муді, піднімаючи паличку,"– "Експекто Патронум!"
З його палички вирвався срібний світлий вихор, який швидко набув форми могутнього ведмедя. Лілі, Сіріус і решта також викликали свої патронуси, і блискучі срібні фігури почали відганяти дементорів.
– "Ми не можемо довго так протриматися," – промовила Лілі, дивлячись на наближення дементорів.
– "Нам треба рухатися далі," – сказав Сіріус, оглядаючись навколо. – " Пролітаючи,я помітив закинутий маєток на краю лісу. На даний момент,це наш єдиний шанс втекти".
-"Не єдиний",-мовила Меліса створюючи блокуючий щит,-нам потрібен простір аби трансгресувати. На порт-ключі у нас не має часу".
-"Зараз буде гучно!",-крикнув Френк націлившись своєю паличкою прямісінько на підлогу,-прошу всіх триматись".
Все було дуже швидко та гучно. Пролунало чітке Бомбардо і всі стрімголов полетіли вниз.Вони почали бігти крізь ліс, намагаючись триматися разом. Дементори продовжували переслідувати їх, але патронуси не давали їм наблизитися.
– "Авада Кедавра!",– кричав один зі смертежерів, націлившись на Муді, але той ухилився, і закляття промахнулося.
– "Протего!",– кричала Лілі, ставлячи захисні закляття, щоб убезпечити групу від атак.
– "Рухайтеся швидше!" – кричав Сіріус, допомагаючи Люпину.
Люпин намагався йти якомога швидше, але його слабкість давалася взнаки. Йому довелося спиратися на Сіріуса, щоб не впасти.
– "Ми не зможемо їх обійти," – задихано промовив він.
– "Ми мусимо спробувати," – твердо відповів Муді, стримуючи наступну атаку смертежерів.
-"Спробуйте апарувати!",-скрикнула Аліса Лонґботом.
-"Нам не вдасться спробувати всім,треба аби хтось прикривав",-підбігши ближче відповіла Меліса,-"якщо смертери випустять закляття,яке націлене на одного з нас,під час апарації ми загинемо".
-"Тоді не зволікаймо",-мовила Мінерва.
–"Лілі,подбай про Мелісу. Ми з Люпином залишимось тут,допоможемо іншим"
-"Сіріусе,ні!",-крикнула Люпин",-я не можу втратити вас двох!"
-"Ми мародери,ЛІ́сі. Ми думаємо спочатку про тих,хто нам дорогий",-відповів Римус і обійнявши сестру віддав її в руки Лілі і кивнувши до Блека розвернувся лицем до Пожерачів і направив потужне закляття.
-"Коли ми дістанемось штабу,підмога чим швидше відправиться до вас",-сказала Макґонеґел.
-"Зв'яжіться з аврорами,Мінерво,скажіть,що це мій наказ",-відповів Муді.
Раптом зверху пролунали гучні удари.
– "Готуйтеся до бою" – сказав Френк, піднімаючи паличку.
Потужне сяйво прокотилось лісом.Почалася запекла битва, в якій кожен боровся за своє життя.
– "Петрификус Тоталус!" – крикнув Сіріус, знерухомлюючи одного зі смертежерів.
– "Авада Кедавра!" – кричав інший, націлюючись на Лілі, але Люпин встиг поставити захисне закляття.
Закляття летіли у всі сторони, примушуючи кожного боротися на межі своїх можливостей.
– "Ми не можемо так довго триматися," – крикнув Рубеус Хаґрід до Муді.
– "Треба боротись!" – сказав Сіріус, допомагаючи Люпину піднятися.
Вони бігли, не озираючись назад, знаючи, що кожна хвилина може стати вирішальною.
-"Обережно!",-крикнув Френк,але закляття смертежерів вже влучило в Римуса, і він впав на землю, скривившись від болю.
–"Римус!" – скрикнув Сіріус, кинувшись до нього. Він опустився на коліна поруч із пораненим другом, оглядаючи його стан.
– "Тримайся!"
Люпин стискав зуби, намагаючись стримати біль, його обличчя було білим як крейда.
– "Сіріус... Я не можу... відступити..." – прошепотів він, його голос затихав від виснаження.
– "Ти повинен триматися!" – сказав Сіріус, знімаючи з себе мантію, щоб закрити рану Люпина,-"Мені Меліса ніколи не пробачить,якщо я кину тебе тут помирати,як здохшого пса".
-"Відколи це ти став перейматись,що про тебе подумає моя сестричка?",-кашляючи від болю,усміхнувшись запитав Люпин.
-"Ненавиджу,коли ти так питаєш,-відповів Блек, перев'язуючи рану своєю мантією,-"мабуть,коли зрозумів,що готовий її захищати ціною життя".
-"Честь Мародера?"-мовив Люпин,поглянувши втомленими очима на друга.
-"Честь Блека",-відповів він.
В цей момент над ними пролетіло потужне закляття, яке розривало все на своєму шляху, створюючи білу пляму перед очима Ордена. Це були аврори, що прибули на допомогу.
Сіріус повернув голову і побачив, як вони виблискували на полі бою, їхні закляття руйнували лінії ворога просто безжально.
– "Аврори!" – вигукнув Рубеус, його обличчя засвітилося надією.
–"Чув,Луні,схоже тебе ще хоче бачити Джеймс" – прошепотів Сіріус, стискаючи руку Люпина.– "допомога вже тут."
Серед аврорів, що ринулися вперед, були добре знайомі обличчя – Кінґслі Шеклболт,Руфус Скрімджер. Вони вели потужну атаку на смертежерів, стримуючи їхній натиск і забезпечуючи Орден можливість перегрупуватися.
– "Ми маємо забрати його до безпечного місця!",– крикнула Меліса, підбігаючи до Сіріуса і Люпина.
-"Я ж просив тебе залишитись у штабі!",-обіймаючи Мелісу мовив Блек.
-"Подякуєш пізніше",-відповіла вона.
-"Я між іншим теж так хочу",-промовив Римус.
-"Я тебе задушу в своїх обіймах братику,але спершу твоя безпека",-сказала дівчина поцілувавши Римуса в щоку.
Сіріус, не відпускаючи руку Люпина, підняв його на ноги за допомогою Меліси. Вони поспішили апарувати,поки решта Ордена вже збиралася навколо Геґріда і Френка, відбиваючи останні атаки смертежерів.
Раптом почувся дикий сміх...