«Реквієм минулого»

2

Римус Люпин стояв біля озера, задумливо дивлячись на воду, коли до нього підійшов Сіріус. Після відвертої розмови з другом, Люпин відчував себе дещо полегшено, але тривога не полишала його.
Наступного ранку, прокинувшись, Люпин вирішив відвідати Дамблдора. Він знав, що той міг би запропонувати якесь рішення його проблеми.
-"Проходь, Римусе," — сказав Дамблдор, коли Люпин знову постукав у двері його кабінету.
-"Професоре, я тут подумав:що можу випадково зустрітися з собою з минулого. Не хотілося б чути лишніх запитань,а тим паче щось пояснювати"
Дамблдор задумливо кивнув.
-"Коли не з цього часу,завжди виникають проблеми,яких хочеш мати менше всього",–усміхнувшись лагідною посмішкою,професор продовжив",-а ще,я не знаю,на скільки ти досяг успіху в магії у своєму часі,проте,я певен,що ти виправдав мої очікування,як і твої товариші. Все,що мені треба знати,я знаю. Більше говорити мені не потрібно. Аби тобі допомогти,спробуй згадати свою близьку подругу. В мене є здогадки,що вона тобі допоможе".
–"Ви,про Тонкс? Але ж вона.."
-"Римусе,я не знаю всього,що знаєш ти. Але ми маємо менше змінювати майбутнє. Якщо подумавши про ту дівчину,ти згадав,щось важливе:можливо це і є рішення,твоєї нинішньої проблеми?",– мовив Дамблдор, гойдаючись в кріслі перед каміном.
-"Я здається зрозумів,що ви маєте на увазі. Вона метаморф,проте,я таким не володію. Однак,я можу скористатись закляттям схожим на метаморфізм",–відповів Римус.
"Саме так," — відповів Дамблдор,–"ти зможеш стати кимось іншим на певний час. Як щодо Сайласа Беккера?Студент з Шотландії по обміну."
Люпин погодився. Того ж дня, він змінив свою зовнішність,ставши високим, світловолосим юнаком з блакитними очима і легким шотландським акцентом. Ім'я Сайлас Беккер добре пасувало його новому вигляду.
                                          ***
Наступні дні пройшли спокійно. "Сайлас" добре вписався в школу, і навіть почав дружити з іншими студентами. Однак він завжди залишався напоготові, остерігаючись зустріти самого себе з минулого.
Одного дня, сидячи в загальній кімнаті Грифіндору, Люпин помітив себе з минулого, який розмовляв з друзями. Він не міг відірвати погляду від цієї сцени, споглядаючи, наскільки безтурботними вони виглядали.
–"Сайласе!" — крикнув Джеймс, помітивши його,–"приєднуйся до нас!".
Люпин усміхнувся і сів поруч. Вони говорили про різні речі, і раптом Пітер Петтіґрю обмовився про часовий парадокс.
–"Я чув, що якщо хтось з майбутнього зустрінеться з собою з минулого, це може спричинити катастрофічні наслідки," — мовив Пітер, виблискуючи очима.
Люпин напружився. Він знав, що це правда, і ця розмова змусила його ще більше турбуватися.
-"Так, це неабияка проблема,—відповів Римус, намагаючись не видавати своїх емоцій,–"тому ті, хто подорожує в часі, мають бути надзвичайно обережними."
                                          ***
Наступного дня, під час однієї з практичних занять, Люпин помітив, як його минуле "я" намагається виконати складне закляття. Він не міг залишити це без уваги і, підійшовши ближче, запропонував свою допомогу.
–"Можливо, я зможу допомогти?",– сказав Сайлас, дивлячись на свого молодого "двійника".
–"Дякую, Сайласе," — відповів юний Люпин. "Це закляття надзвичайно складне. Принаймні для мене"
Вони працювали разом, і Люпин відчував себе дивно, допомагаючи самому собі. Він знову зрозумів, наскільки важливо повернутися в свій час, перш ніж щось піде не так.
Ввечері, коли всі вже спали, Люпин вирішив знову поговорити з Дамблдором. Він розповів йому про свою тривогу і необхідність повернутися назад.
–"Професоре, мені потрібно знайти спосіб повернутися в свій час якнайшвидше," — сказав він,–"там, звідки я прибув - жахлива картина,і звичайно я б залишився тут. Проте,втрати в моєму часі – не виправити,а я втрачати більше не хочу".
Дамблдор уважно вислухав його.
–"Я розумію твої побоювання, Римусе. Зволікати не можна,але я не маю навіть малого розуміння,як тобі допомогти. Те,що ти тут,вже змінює картину майбутнього. Тому,боячись щось змінювати,думай про тих,кому ці зміни покажуть життя зовсім інше".
–"Але професоре..",-почав Люпин.
–"З часом,ти все зрозумієш"
                                          ***
-"А якщо використати маховик часу і переміститись не в минуле,а на кілька років уперед? Можливо я зможу зустрітись з Гаррі і пояснити йому,що я застряг в цьому часовому континуумі. Він міг би зв'язатися з Міністерство магії",–розмірковував Люпин лежачи на ліжку,-" маячня якась,можу зробити лише гірше. Проте,це може бути останнім,що може мені допомогти. От тільки,де я бачив маховик в свої мародерські роки?"
Роздивляючись стелю,Римус пригадав кабінет Дамблдора,де на одній із полиць висіло щось схоже на маховик,а можливо,то був і він?.
-"Якби Джеймс був тут,він би послухавши це,сказав,що я здурів. Бо їхній Луні,такої дурості зробити не може,–пригадуючи Потера,думав Люпин,-але як бачиш Джеймі,я ще той мародерчик"
Одягнувши халат на нічну сорочку,Римус попрямував,до кімнати,де він спав у свої часи. Люпин прекрасно пам'ятав,де Джеймс ховає мантію-неведимку,і що він може зробити з тим,у кого вона опиниться без дозволу.
-"Але не зі мною. Можеш мені відкрутити голову,Поттере,але в тебе пам'ять,як в лося. Ти міг тиждень шукати її,коли залишав в одному із ходів,якими ми блукали. Цього разу,мантія чекатиме  на твого сина, в кабінеті Дамблдора",–подумав Люпин дістаючи цінну річ,закидану книгами у скрині.
–"Римусе,я знаю,що це ти..",-почувся голос в напів темряві.
–"Безсоння,Блек?",-відповів Люпин підходячи до ліжка товариша.
–"Скоріш роздуми,про те,що ти сказав мені біля озера. Вкотре повертаюсь до думки,наскільки все може змінитися в нашому житті. Ніколи не повірю,що я не зможу побачити Потті зі ставною щелепою у старості,але з гарно вкладеними кучерями чи тебе десь серед книг у пилюці,бо ти у нас професор Луні. Пітера,який до скону згадуватиме,ті десять гелеонів з Різдва і себе,принімні живого "
–"Ви мені всі дорогі,бо ви моя сім'я. Але скати,як воно там – я не маю права. Єдине,що я знаю: я завжди можу розраховувати на вас,де б ви не були. Мені часто не вистачає таких моментів,як тут. Щовечора сидіти і придумувати ідеї,які не вкладаються в голову. Проте,я завжди маю вас у серці".
-"Вже не буде,як завжди,так?",-спитав Сіріус повернувшись до друга.
-"Принаймні не там",-з понурою посмішкою мовив Римус.
-"Ми ж колись зустрінемось?"
-" І не один раз"
–"Бачу у тебе справи рівня вбитого пса,якщо вже ти стоїш із мантією Джеймса і ще без його дозволу. Що ж,будь обережним, Римусе",-сказав Блек, коли Люпин почав іти до дверей,–"І пам'ятай,ти маєш рацію,коли каза,що можеш на нас розраховувати. Щасти Луні."
–"Дякую",— відповів Люпин,–"і до зустрічі,Бродяго"
З цими словами він вийшов з кімнати і накинувши мантію-неведимку на плечі,попрямував до кабінету Дамблдора. Коли він відчинив двері,маховик вже лежав на столі. Склавши обережно мантію, Римус поклав її у коробку на верхню полицю,де колись її знайде Гаррі. Одягнувши маховик,він тричі прокрутив кільця, відчуваючи, як світ навколо нього зникає. Його останньою думкою було те, що він повертається туди, де його присутність була найнеобхіднішою — у майбутнє, де триває війна з Волдемортом.
                                          ***
Голова,ще паморочилась,але Люпин відчував землю на якій лежить. Він розплющував очі,коли почув:
-"Інсендіо!"