Примарне місто та той, на кого чекають.

2 Темний Шлях - Його Порятунок

Дзвоники знову почали дзвеніти в чужих вухах. Він знову прийшов. Чоловік видихнув та навіть не повертаючись міг зрозуміти хто його навідав. Та особа яка останні декілька днів, чи годин повертається до цього місця. Повинно було дзвоникам стихнути та залишити двох в тиші, як перший вирішує подати голос.
– Ти знову сюди прийшов. – Як відповідь не змусила себе чекати.
– А ти знову плануєш відмовчатися та дочекатися поки я піду? – У відповідь не почулось відповіді, що викликало посмішку людини в червоному. Махнувши рукою, за якою рушили метелики, на землі з'явився малий столик, їжа та схоже спиртний напій. Але навіть це не змусило чоловіка звернути на це увагу, до поки особа в червоному не почала говорити.

– Я бажав хоч з кимось поділити цей напій, але ніхто на думку не спав, після чого я згадав про сумуючу душу на цій горі. Ти зможеш доторкнутися до чаші, навіть відчути смак, але це буде мимобіжне відчуття, не сп'янієш як би хотів.
– Для чого тобі це? Та з якою метою ти так сильно бажаєш бачити мене у своїх помічниках?
– Коли вип'єш зі мною – розповім.

Подивившись на вимушеного співрозмовника, чоловік взяв до руки чашу та перехилив її, не задумуючись ні про що. Бо якщо навіть це була б отрута, вона б не вбила його та напевно нічого не зробила б. До того ж ця дивна особа сама захотіла бачити його в ролі свого радника, тому це була б дурість.
У відповідь на нього подивились очі, одне з яких було сховано під пов'язкою.
– Я хочу створити місце в якому йому було б комфортно та те де він би бажав залишитись. Але, – Особа в червоному закинула голову догори та почала споглядати небо. Сумна посмішка з'явилась на обличчі, але, воно по справжньому відображало смуток по комусь. Це змусило замислитись. А якби була людина яка так само, споглядаючи небо, сумувала б за ним. Захотів би він повернутись?

– Але, з плином часу я забуваю те, що колись хотів запам'ятати навічно. Мені потрібна допомога у відновленні того, що я вже встиг забути. А відповідь є у твоєму заснованому темному шляху. Я не бажаю забути все що пов'язує мене з ним та те заради чого я поклявся жити.

Це було дуже дивно, бо вперше цей шлях комусь справді знадобився. Не заради того що б засудити та покарати його. Лише, щоб повернути пам'ять. Але недовіра зіграла свою роль.
– Яким чином ти хочеш повернути собі пам'ять керівництвом мертвих?
– Мені й самому не відомо. З твоєю появою в цьому вимірі, це дійшло до мене через чужі байки. Але якщо і є малий шанс, я готовий поставити все що в мене є.

Думки чоловіка збирались до купи, плутаючи, але рішення було лише одне.
– Добре, я піду з тобою.

Коли чоловік отримав можливість відчувати та торкатися до різних предметів. Перше, що він зробив так це стиснув долоні та подивившись на те як натурально це було, підмітив, що це вже схоже на його минуле тіло. Коли ж його новий товариш помітив збентеження, то лише посміхнувся. Підібравши малу бісеринку протягнув до чужих долонь та вклав до них.
– Це те що відродило тебе, але зламавши, може змусити безслідно зникнути. Бережи її.
– То ядро, тепер якась бісеринка. – Але на нього вже не звернули увагу, бо особа в червоному вже йшла попереду показуючи дорогу. – До речі, як тебе хоч звати. Таємничий маніпулятор метеликів.
– Хва Чен.
– Квітка та Місто. Знаєш, на квітку ти зовсім не схожий. – Вперше за цей час чоловік посміхнувся.
– Хто б казав, примарна дитина без жалю.
– Вирішив все поєднати? А звучить.
На мале зауваження Хва Чен лише видихнув та продовжив свій шлях, поки за ним йшов Вей Вусянь, який своєю чергою про щось думав та вже уявляв, що він може утнути поки його супроводжувальний зайнятий провідництвом.

– Я вперше бачу на стільки дивовижне місто. Як ти це зробив та скільки днів витратив на створення цього? – Промовляв новий компаньйон, розглядаючи все з неприхованою зацікавленістю.
– Днів занадто мало для цього. Я створив лише декілька споруд, але це зацікавило інших демонів, після чого вони знайшли мене та домовились про допомогу, якщо я дозволю їм жити тут. Так воно набуло таких масштабів.
– Тоді ми прямуємо зразу до того що ти й створив?
– Так, поки побудемо там, а після того, як ти приживешся там, тоді зможеш ходити по всьому місту.