lento Per favore lasciami non voglio, ferirti non posso

...

Джісон заходить у квартиру, і в ніс одразу вдаряє запах сильного алкоголю.
-Любий? - промовив Джісон, проте відповіді він так і не получив. Він поклав куртку на вішалку, та почав повільно заходити до кімнати, щоб в разі чогось не розбутити свого коханого Хо. Єдине що Джісон побачив, це те як навколо ліжка були розкидати пляшки віскі та вина, та Мінхо, який сидів на краю ліжка та тримав у руках тріснутий келих з вином. Повільно повертаючи голову в сторону Джісона, він дивився йому прямо в очі, а потім тихо, промовив
-Будь ласка, покинь мене, я не хочу зробити тобі боляче, я не можу цього зробити - і повільно опустив голову, оскільки не хотів щоб Джісон бачив його сльози, він хотів здаватись в його очах сильним та тим на кого можна покластись. Хан, мовчав, але обійняв свого Мінхо, вони просто мовчали. Тиша, хто б міг подумати що вона може бути такою прекрасною? Мало хто вірить в це, і для когось тиша - не є прекрасною, але для цих двох, бути просто вдвох, незважаючи як і в якій обстановці, це просто найкраще що могло бути.
-Ми зможемо це здолати, хочеш, поїдемо кудись? Туди, де не будуть нам вказувати та ми зможемо вільно кохати один одного - Джісон порушив тишу, але це питання справді було важливим, оскільки тут, вдома їхні батьки не давали їм вільно кохати один одного, заставляючи одружитись з жінками у яких багаті батьки, аби їм було легче та багатше жити.
- Я не хочу зробити тобі боляче.
-Не покидай мене ось так -трохи знервовано та з тривожністю сказвв Джісон, -Ми зможемо разом втікти з цієї довбаної Кореї і почати жити вільно, разом. Ти ж знаєш, у моїх венах тече адреналін, ми мусимо втікти разом, по іншому в цьому світі і жити не захочу, саме ти мій сенс в житті. Я тебе прошу, давай втечемо разом - Промовив Джісон, на що Мінхо відсунувся та сказав -Я тобі справді потрібний?
-Звісно.
-Тоді давай зараз же втечемо з цієї довбаної Кореї.