Наші дні
Це була маленька занедбана церква, повністю побудована з дерева. Вона стояла там стільки - скільки існує це селище і хоча нею не користувались вже довгі роки, вона досі була наче нова, моторошно нагадуючи про минуле. Поруч з нею також знаходилось старе кладовище, в якому часто гуляли підлітки.
― Ми маємо піти назад. Не можна гуляти в такому місті, - мовив брюнет вже мабуть в десятий раз.
― Брате, ти зануда, - посміхнулась дівчина, яка була його повною копією.
― Пітер! Шарлотта! – покликав їх третій хлопчик, він поправив своє кудряве волосся, - Дивіться що я знайшов!
― Стеф, це не смішно, ми маємо піти назад.
Близнюки підійшли до нього і тоді він показав свою знахідку – церкву. Місце заросло деревами і чагарниками саме тому друзі помітили її тільки зараз. Дівчина з захватом оглядавала її, вона любила ходити по заброшкам, а тут ціла церква, вона про таке і мріяти не могла.
― Ми ж зайдемо туди?
― Ні, - Пітер був категоричний, - Батько сказав погуляти на вулиці перед вечерею. А не ходити в заброшки в кінці села де немає зв’язку. Нам перепаде.
― Та ні, - мовила дівчина, - Тато просто подивиться на нас тим самим поглядом. Та ми лише на п’ять хвилин!
― Якщо що скажете, що я винний, - Стефан вже намагався відкрити двері.
― Що ви тут робите?
Діти почули незнайомий голос і обернулись, ті двоє одразу ж заховались за Пітером. Тоді вони побачили старушку з палицею, на вигляд їй було років 80.
― Вам не можна туди. Наведете на себе лиха, - продовжила та.
― Не хвилюйтесь ми вже збирались іти, - трішки усміхнувся Пітер щиро вірячи в це.
― А чому не можна? – виглянула дівчинка.
― Бо її прокляли.
― Хто? – виглянув інший.
― Це трапилось ще до мого дитинства. Кажуть, що був в цій церкві неймовірно гарний Святий Отець, він вправно служив Господу. Він був настільки вірним, що Люцифер вирішив це перевірити. На жаль йому вдалося забрати його душу і тоді всі хто служив в цій церкві зникали.
― Це просто казочка, - прокоментував Стефан.
― Я вас попередила, - схмурніла бабка і пішла собі.
ВИ ЧИТАЄТЕ
МІСЯЦЬ
De TodoМісяць не зміниться навіть через сто років. Юнак сидів біля вікна в своїй кімнаті і дивився на свіжі могили. Так, вид в нього був не дуже оптимістичним. Хлопець розчісував своє біле пухнасте волосся і розмишляв про смерть: про те чи усі вони потрапи...