"Доля справді існує?"

...

Прокинувшись зранку, Джісон доаго не зміг звикнути до того що, тепер він буде жити сам, без батьків.
-в готелі не те, потрібно буде студію знайти,- в думках промовив сам собі. Він вирішив що сьогодні трохи відпочине, та зустрінеться зі своїми друзями, з якими бачився ще пару років тому, проте на дзвінку вони були майже кожен день.
-цікаво, як там Мінхо, шкода звісно що номер не взяв, можливо десь зустрінемось в цьому величенькому місті. Маю на це велику надію.
Джісону справді було цікаво як там Мінхо, бо він хотів би з ним завести справжню дружбу, але те що вони не обмінялись телефонами, його засмучувало. Він хотів би знову повернутись в той день коли вони зустрілись. Він його, мабуть, не забуде.
Під вечір він пішов в якийсь заклад, випити зі своїми друзями. Сьогодні він відпочиває, а завтра вже буде займатись всім, ось такий його план. За столиком його зустріли Чан та Чанбін, це ті люди з якими він зробив шкільний гурт, і виступали разом. Для Джісона, це були найкращі часи юності.
-Тож, ви познайомились в поїзді?
Запитав Чанбін у Джісона.
-ага, коли я їхав сюди.
-можливо він тобі росказував про те куди прямує, або можливо де зупиниться?
-в тому й справа що ні, він майже нічого про себе не росказував. Інколи міг кинути фразу про своє життя, тай все.
-незнаю чим можу допомогти, про саме таку ситуацію нічого порадити не можу.
-всеодно дякую Хьоне. Буду мати надію, що ми з ним ще колись зустрінемось, тоді вже точно маю попросити в нього номер.
До готелю він прийшов доволі пізно, і майже одразу заснув. На ранок, він почав шукати роботу та якусь квартирку аби орендувати, а
в навушниках грає desert eagle- silica gel.
Він знайшов якусь двох-кімнатну квартирку, в якій для життя все є, тай ціна невелика. Він вирішив написати щодо того, аби оглянути цю квартиру, і тепер він чекає завтрашнього дня, аби оглянути її, і скоріш завсього, також аби купити.