Мить на двох

Одна цигарка

У нас був маленький плед на двох, одна цигарка на двох і одне не зовсім звичайне кохання. Я мчав настільки швидко, що здавалося, легені ось-ось вискочать із грудей. Мені було сімнадцять, і я біг до даху будівлі, де часто усамітнювався, щоб викурити цигарку. Тривожні розлади й нав'язливі думки переслідували мене, ніби примари, які не давали спокійно жити. Я відчував, що, якщо не встигну добігти до цього даху, я помру.

- Джісоне, скажи, чому ти не хочеш жити? - запитала мама, не встигнувши сховати свою тривогу. Якби вона прийшла додому на кілька хвилин пізніше, вона б застала вже лише мертве тіло свого сина. Напевно, вона б плакала, обіймаючи мене і молячись Богу про допомогу. Але це б уже нічого не змінило.Я ненавидів, коли вона дивилася на мене, як на щось потворне. Якби я помер, вона б, можливо, дивилася інакше. Але зараз її погляд кричав: "Тільки мій син міг додуматися до такого" - так ніби я був здатен позбавити себе життя, не думаючи про неї, залишити її саму в цьому світі. Я потирав очі, мовчки даючи зрозуміти, що не буду відповідати на її запитання.
- Я записала тебе до психолога. Можливо, ти зможеш поговорити з ним, якщо зі мною тобі важко, - сказала вона тихим, спокійним голосом, але я знав, що глибоко в душі вона мене ненавидить.
- Я піду прогулятися. Поговоримо пізніше, - відповів я, відчуваючи непереборне бажання курити. Я мріяв про ту нещасну цигарку на даху будівлі за кілька кварталів від нашого будинку.

Діставшись до даху, я сів на самий край і витягнув з кишені куртки останню цигарку, уважно розглядаючи її в руках. Хотів запам'ятати її вагу, відчути на дотик. Разом із цигаркою я дістав запальничку, яку мені залишив батько. Він жбурнув нею мені в голову, коли втратив розум. Цей день я не забуду ніколи. Я не забуду, як він бив маму, а вона плакала, питаючи, що зробила не так. Після цього батько дістав свою металеву запальничку з орнаментом виноградних гілок і запалив дешеву цигарку.
- Ти зібрався стрибати? - тихий голос перервав мої думки. Це був незнайомець, який підкрався ззаду й усміхнувся, задаючи питання.
- Так, звісно. Тільки наберуся сил і стрибну, - відповів я, вирішивши підіграти блондину в домашніх штанях.
- Тоді я стрибну разом із тобою, щоб горіти в пеклі удвох, - сказав він із усмішкою, сідаючи поруч і розглядаючи захід сонця.
- Будеш? - я простягнув йому свою останню цигарку.
- А ти? Я ж бачив, що це остання.
- Тоді давай викуримо її на двох, - відповів я, усміхаючись, хоча сам не знав чому. Цей хлопець викликав у мене дивне почуття - хотілося його обійняти.
Він узяв цигарку до рота й нахилився до мене настільки близько, що я вперше за нашу зустріч подивився йому в очі. Вони були такі глибокі, що в них, здавалося, відображався весь космос. Я мріяв дивитися в них вічність, навіть якщо ми разом будемо летіти в безодню.
- Ти збираєшся запалювати? - спитав він, витягнувши цигарку, але не відвів погляду від моїх очей.
- Так, звісно. Я її запалю, - я підніс вогонь до його цигарки. Він зробив першу затяжку, видихаючи дим у небо, і передав мені цигарку.
- Як тебе звати? - запитав він, спершись на руки і ледь торкаючись мене поглядом.
- Джісон. Хан Джісон.
- Мене звати Лі Мінхо. Отже, Джісоне, що ти тут робиш?
- Прийшов покурити, хіба не видно? - відповів я, помітивши, що його футболка була брудна, а вигляд, наче він не виходив із дому доволі довгий час.
- Я тебе тут вперше бачу, - сказав Мінхо. Здається, він жив у цій будівлі, і тому цікавився. Я зробив ще одну затяжку і віддав цигарку блондину.
- Напевно, ми розминаємося. Зазвичай я тут курю вранці.
- Мабуть, - погодився він. - Ти не виглядаєш дорослим. Ти школяр?
- Випускник.
- Значить, тобі шістнадцять.
- Ні, вже сімнадцять. А тобі скільки?
- Як думаєш?
- Я б дав...
Не давши мені договорити, Мінхо пожартував:
- О ні, я не трахаю неповнолітніх!
- Значить, ти повнолітній? - жарт був дурний, але я не зміг не усміхнутися.
- Так, так, скільки мені даси?
- Вісімнадцять?
- Ні, не вгадав! Мені двадцять один, - сказав Мінхо, сміючись. Це була абсолютно безглузда розмова, але мені було тепло на душі.
Це була наша перша зустріч. Зустріч із дияволом.
Після того, як я познайомився з Мінхо, мої ночі стали менш самотніми, а думки про смерть відступили в тінь. Але вони завжди залишалися зі мною, мов невидимі супутники.