Бушка та хвостаті вогники

Високо вдерлося на ясний блакитний небокрай гаряче помаранчеве сонечко. Вже зовсім не те — малесеньке, кволе й жовтороте, яке врятував від Костосія Бушка минулої зими. Не сам-один, звичайно: зі матусею Букою, татечком Бушою, вередливою сусідкою Глеською, її дідом Крампусом та усім славетним родом бісячим. Врятували, зігріли, відстояли — ось і сяє! Над дивовижним чарівним лісом сяє, над просторим степом, над лагідним морем, над веселими горами.

А хто той Бушка? Не знаєте Бушку? Та це ж бісеня! Маленьке, але хоробре, доброзичливе, але трохи неслухняне.

І ось сталося так, що в день середини літа, коли біси ходили один до одного з привітаннями та великими плетеними кошиками, повними полуниці, Бушка та його подружка Глеська посварилися. Починалося то усе взагалі добре: Бушка з татом й матусею назбирали о такий величезний кошик полуниці та й понесли його до сусідів у сосновий ліс. Бо Крампус і його онука Глеська мешкали у сосновому лісі, а Бушка з батьками — у буковому. Йшли-йшли, як раптом бачать: землею малі вогники танцюють. А було це як раз проміж сосновим та буковим лісом, на галявині. Ну, тато — великий Буша — зупинився та й придивляється: що ж це таке? Як би то нам у лісі пожежі не сталося! Бо ви ж пам'ятаєте, що ці біси були не злі та шкідливі, а були вони лісу охоронцями. А вогники їх не помічають зовсім: руді хвости позадирали і давай-но все хутчій галявиною кружляти! Зовсім це не сподобалося бісам. Затупотіли вони копитами на вогняних шкідників та й геть прогнали.

А потім і кажуть Бушкові:

— Ти, малий Бушко, йди додому, бо якась у цьому лісі, мабуть, небезпека ховається. А ми Крампусові з Глеською полуницю віднесемо, а потім, якщо все гаразд буде, усі разом до нашого лісу завітаємо, з гостинцями.

Засмутився Бушка: не хотів він йти додому! Якась дурниця: вогники! Він вже великий, дорослий, сильний та неймовірно страшний! Але батьки його й слухати не забажали: а-ну швиденько, повертайся! Пожежа — то малим бісенятам не іграшка. На «мале бісеня» Бушка й взагалі образився. Отож удав, нібито йде додому, а коли батьки вже не бачили, зробив невеличке коло і побіг сосновим лісом навипередки до Глеськи! Дуже він тоді сумував за подружкою. А в лісі нібито все тихо, спокійно, ніякої тобі пожежі, ані лютої людини з рушницею, ані кам'яних хмар жорстокого чаклуна Костосія. Чого боятися?