Гаррі Поттер і Напівкровний Принц

Слизоклуб

В останній тиждень канікул Гаррі міркував про Мелфоєву поведінку на алеї Ноктерн. Найбільше його турбувала задоволена Мелфоєва пика, коли той виходив з крамниці. Хоч би що спонукало Мелфоя так радіти, а доброго в цьому було мало. Гаррі дратувало, що ні Рон, ні Герміона не думали про Мелфоя стільки, як він. А може, за кілька днів їм просто набридло про нього говорити.
— Гаррі, я згодна, що тут щось підозріле, — теж трохи роздратовано озвалася Герміона. Вона сиділа на підвіконні в кімнаті Фреда і Джорджа, спираючись ногою на картонну коробку, і явно неохоче відірвалася від нового примірника "Вдосконалених перекладів рун". — Та хіба ж ми не погодилися, що пояснень може бути безліч?
— Може, він зламав свою Руку Слави? — непевно припустив Рон, що намагався випрямити зігнуті гілочки на хвості своєї мітли. — Пам'ятаєш ту засохлу руку, що була в Мелфоя?
— Але чому він тоді сказав: "Не забувай, щоб цей екземпляр був у безпечному місці"? — запитав Гаррі, мабуть, удвадцяте. — Можна було зрозуміти, що Борджин зберігає ще якийсь поламаний предмет, а Мелфой хоче мати їх обидва.
— Ти так гадаєш? — Рон тепер зішкрябував бруд з держака мітли.
— Так, — сказав Гаррі. Коли ні Рон, ні Герміона нічого не відповіли, він, додав: — Мелфоїв батько в Азкабані. Ви не думаєте, що Мелфой хоче помститися?
Рон, кліпаючи очима, глянув на нього.
— Мелфой хоче помститися? А що він може зробити?
— Отож бо й воно, що я не знаю! — ще дужче роздратувався Гаррі. — Але він щось замислив, і треба до цього поставитися серйозно. Його батько смертежер і...
Гаррі замовк на півслові, втупившись у вікно за Герміониною спиною й роззявивши рота. Щойно йому в голову стрельнула приголомшлива думка.
— Гаррі? — занепокоїлася Герміона. — Що сталося?
— Знову шрам заболів? — злякано запитав Рон.
— Він смертежер, — поволі проказав Гаррі. — Став смертежером замість батька!
Запала тиша, а тоді Рон вибухнув реготом.
— Мелфой? Та йому шістнадцять років, Гаррі! Невже Відомо-Хто узяв би Мелфоя?
— Гаррі, це малоймовірно, — повчально промовила Герміона. — Чому ти подумав, що він...
— Через мадам Малкін. Вона його не торкалася, а він зарепетував і вирвав руку, коли вона хотіла закотити йому рукав. То була ліва рука. Його затаврували Чорною міткою.
Рон з Герміоною перезирнулися.
— Ну... — протяг Рон, якого це анітрохи не переконало.
— Думаю, він просто хотів звідти піти, — припустила Герміона.
— Він показав Борджину щось таке, чого ми не побачили, — вперто тримався свого Гаррі. — Таке, що Борджина дуже налякало. Це була Мітка... він показав Борджину, з ким той має справу, і ви бачили, як його серйозно сприйняв Борджин!
Рон з Герміоною ще раз перезирнулися.
— Гаррі, я не впевнена...
— Я теж думаю, що Відомо-Хто не взяв би Мелфоя у смертежери...
Анітрохи не сумніваючись у власній правоті, роздратований Гаррі схопив оберемок брудних квідичних мантій і вийшов з кімнати; місіс Візлі постійно нагадувала їм, щоб не відкладали прання й пакування на останню мить. На сходовому майданчику він наштовхнувся на Джіні, яка верталася до своєї кімнати зі стосом свіжовипраного одягу.
— Я не радила б зараз іти на кухню, — попередила дівчина. — Там повно Флегми.
— Спробую не стати флегматиком, — засміявся Гаррі.
І справді, коли він зайшов на кухню, там за столом сиділа Флер, жваво ділячись планами щодо весілля з Біллом, тоді як місіс Візлі у явно кепському гуморі пильнувала за горою брюссельської капусти, що сама себе чистила.
— ...ми з Біллом майше вигішили мати лише двох дгужок, Джіні та Ґабгіель — така солодка пагочка. Я думаю їх вигядити в блідо-золоті сукні... бо рошеві не пасуватимуть Джіні до волосся...
— О, Гаррі! — зраділа місіс Візлі, уриваючи Флерин монолог. — Я саме хотіла розповісти про заходи безпеки під час завтрашньої подорожі до Гоґвортсу. Нам знову пришлють міністерські машини, а на вокзалі вже чекатимуть аврори...
— І Тонкс буде? — поцікавився Гаррі, вручаючи їй мантії для квідичу.
— Навряд. Артур казав, що її поставили на якесь інше місце.
— Вона занадто дає волью своїм потшуттям, та Тонкс, — неуважно кинула Флер, розглядаючи себе на опуклому боці чайної ложечки. — Тсе велика п'омілка, якшо хочете знати...
— Так, красно дякую, — ущипливо відреагувала місіс Візлі, ще раз урвавши Флер. — А ти, Гаррі, поспіши, щоб до вечора всі речі були складені і в останню хвилину не почався звичний бедлам.
І справді, на ранок їхній від'їзд пройшов спокійніше, ніж завжди. Коли міністерські машини підкотили до "Барлогу", все вже було готове: валізи й скрині спаковані, Герміонин кіт Криволапик надійно замкнений у дорожньому кошику, а Гедвіґа, Ронова сова Левконія та новий Джінин карликовий пух Арнольд — розсаджені по клітках.
— О ревуар, 'Аггі, — гортанним голосом сказала Флер і поцілувала його на прощання. Рон з надією рвонувся до неї, але Джіні зробила йому підніжку, і Рон гепнувся просто в пилюку під ногами у Флер. Розлючений, побагровілий і виваляний у пилюці, він кинувся до машини, навіть не попрощавшись.
На вокзалі Кінґс-Крос їх не чекав бадьорий Геґрід. Натомість, щойно зупинилися машини, до них підбігло двоє похмурих бородатих аврорів у маґлівських костюмах. Вони оточили дітей і мовчки супроводжували їх до перону.
— Швидше, швидше, крізь перегородку, — підганяла місіс Візлі, трохи збентежена цими суворими і вправними охоронцями. — Гаррі нехай іде перший, разом з...
Вона запитально глянула на одного аврора, той кивнув, схопив Гаррі за руку й спробував повести його до перегородки між дев'ятою та десятою платформами.
— Дякую, я вмію ходити, — Гаррі роздратовано вирвав руку з аврорових лещат. Він підштовхнув свій візочок прямісінько до масивної перегородки, незважаючи на свого мовчазного компаньйона, і наступної секунди опинився на платформі дев'ять і три чверті, де чмихав парою над юрбою пасажирів яскраво-червоний "Гоґвортський експрес".
За кілька секунд до них приєдналися Герміона й родина Візлі. Навіть не порадившись з насупленим аврором, Гаррі жестом вказав Ронові й Герміоні, щоб ішли за ним по платформі в пошуках вільного купе.
— Не можемо, Гаррі, — вибачливо сказала Герміона. — Ми з Роном мусимо спочатку піти у вагон старост, а тоді ще почергувати в коридорах.
— О, я й забув, — скривився Гаррі.
— Сідайте всі швиденько в поїзд, залишилося кілька хвилин, — підганяла місіс Візлі, зиркаючи на годинник. — Щасливого тобі навчального року, Роне...
— Містере Візлі, можна вас на два слова? — зненацька щось вирішив Гаррі.
— Аякже, — трохи здивовано відповів містер Візлі, проте відійшов з Гаррі далі від усіх.
Гаррі багато над цим міркував і дійшов висновку: якщо вже й казати комусь, то кращої особи за містера Візлі не знайти; по-перше, той працював у міністерстві, а отже, мав змогу почати розслідування, а по-друге, містер Візлі навряд чи вибухнув би гнівом.
Він бачив, як місіс Візлі й насуплений аврор підозріло косилися, коли вони відійшли вбік.
— Коли ми були на алеї Діаґон, — почав було Гаррі, але містер Візлі, скривившись, його випередив.
— Невже я довідаюся, де ви вешталися з Роном і Герміоною, коли нібито мали бути в підсобці крамнички Фреда і Джорджа?
— Звідки ви?..
— Гаррі, ти розмовляєш з людиною, що виховала Фреда й Джорджа.
— Е-е... так, це правда, нас у підсобці не було.
— Добре, добре, а тепер вислухаємо найгірше.
— Ну, ми пішли за Драко Мелфоєм. Скористалися моїм плащем-невидимкою.
— Чи ви мали для цього якусь особливу підставу, чи вам так просто захотілося?
— Я подумав, що Мелфой щось замислив, — сказав Гаррі, незважаючи на містера Візлі, обличчя якого виказувало суміш роздратування й цікавості. — Він вислизнув від матері, і я хотів довідатись чому.
— Це зрозуміло, — містер Візлі змирився з тим, що доведеться слухати. — І як? Довідався чому?
— Він зайшов до "Борджина й Беркса" й почав діставати Борджина, щоб той допоміг йому щось влаштувати. А ще він попросив Борджина щось для нього зберегти. Ми так зрозуміли, що це була якась штука, яку треба відремонтувати. Ніби одна штука з пари. І...
Гаррі глибоко зітхнув.
— І ще одне. Ми бачили, як Мелфой підскочив до стелі, коли мадам Малкін спробувала торкнутися до його лівої руки. Мені здається, що його затаврували Чорною міткою. Думаю, він став смертежером замість батька.
Містер Візлі стояв спантеличений. За якусь мить він сказав:
— Гаррі, навряд чи Відомо-Хто дозволив би шістнадцятирічному...
— А хто знає, що саме дозволив би Відомо-Хто, а що ні? — нечемно урвав його Гаррі. — Даруйте, містере Візлі, але чи не варто це розслідувати? Якщо Мелфой хоче щось провернути й погрожує Борджину, щоб той погодився йому допомогти, то це, мабуть, щось темне й небезпечне.
— Якщо чесно, Гаррі, я сумніваюся, — задумливо проказав містер Візлі. — Розумієш, коли було заарештовано Луціуса Мелфоя, ми обшукали увесь його дім. Вилучили тоді все, що могло бути небезпечним.
— Думаю, ви щось пропустили, — вперто наполягав Гаррі.
— Можливо, — погодився містер Візлі, але Гаррі бачив, що зробив він це нещиро.
За їхніми спинами пролунав свисток; уже майже всі посідали у вагони і двері зачинялися.
— Біжи, — сказав містер Візлі, а місіс Візлі закричала:
— Гаррі, бігом!
Він метнувся до поїзда, а містер і місіс Візлі допомогли йому запхнути в тамбур валізу.
— І ще, дорогенький, ти приїжджаєш до нас на Різдво, з Дамблдором ми домовилися, тож скоро побачимося, — повідомила місіс Візлі, зазираючи у вікно, коли поїзд уже рушив. — Та дивись там, будь обережний...
Поїзд набирав швидкість.
— ...будь чемний і...
Вона майже бігла.
— ...бережи себе!
Гаррі махав рукою, аж доки поїзд завернув за поворот, а містера й місіс Візлі не стало видно. Аж після цього пішов подивитися, де хто розмістився. Він знав, що Рон і Герміона залишились у вагоні для старост, а от Джіні стояла трохи віддалік у коридорі й розмовляла з друзями. До неї він і пішов, тягнучи за собою валізу.
Усі безсоромно витріщалися на нього. Навіть притискалися носами до шибок у дверях своїх купе, щоб краще роздивитися. Гаррі очікував, що після всіх тих пліток про "Обранця" в "Щоденному віщуні" різко побільшає тупих поглядів та витріщених очей, але дійсність виявилася ще гіршою — він ніби опинився в неймовірно яскравому світлі прожекторів і це йому не подобалось. Підійшовши до Джіні, Гаррі поплескав її по плечу.
— Пошукаємо собі купе?
— Не можу, Гаррі, я пообіцяла зустрітися з Діном, — весело відповіла Джіні. — Ще побачимось.
— Добре, — буркнув Гаррі, відчувши якесь дивне роздратування, коли вона пішла, метляючи довгим рудим волоссям. Він звик до неї за літо і геть забув, що в школі Джіні зрідка бачиться з ним, Роном і Герміоною. Він мимоволі закліпав, озирнувся й побачив, що його оточили наче загіпнотизовані дівчата.
— Здоров, Гаррі! — пролунав ззаду знайомий голос.
— Невіле! — зрадів Гаррі, обертаючись до кругловидого хлопця, що проривався до нього.
— Привіт, Гаррі, — привіталася довгокоса дівчина з великими затуманеними очима, що стояла біля Невіла.
— Луно, привіт, як ся маєш?
— Чудово, дякую, — відповіла Луна. Вона притискала до грудей журнал; великі літери на обкладинці повідомляли, що до журналу безплатно додається пара спектрокулярів.
— Бачу, "Базікало" процвітає? — запитав Гаррі, що певною мірою симпатизував цьому виданню, бо ж торік давав для нього ексклюзивне інтерв'ю.
— О, так, наклади значно зросли, — радісно повідомила Луна.
— Пошукаємо місця, — запропонував Гаррі, й вони втрьох пішли по вагону повз групки учнів, що мовчки на них витріщалися. Нарешті знайшлося вільне купе і втішений Гаррі швиденько зайшов туди.
— Вони навіть нас розглядають, — сказав Невіл, показуючи на себе й на Луну, — бо ми з тобою!
— Вони вас розглядають, бо ви теж були в міністерстві, — уточнив Гаррі, закидаючи валізу на багажну полицю. — Нашу маленьку пригоду "Щоденний віщун" обсмоктав з усіх боків, ви ж читали.
— Ага, я навіть думав, що бабусю розсердить уся ця реклама, — сказав Невіл, — але вона дуже зраділа. Каже, що я нарешті став гідним сином свого тата. Купила мені нову чарівну паличку, дивись!
Він витяг паличку й показав Гаррі.
— Вишня й волосина єдинорога, — гордо пояснив він. — Здається, це була чи не остання паличка, продана Олівандером, бо на другий день він зник... Треворе, назад!
І він пірнув під сидіння по свою жабку, що вкотре спробувала втекти на свободу.
— А ми цього року так само будемо проводити збори ДА? — поцікавилася Луна, витягуючи з "Базікала" психоделічні окуляри.
— Та навіщо? Амбриджки ми вже позбулися, — сказав Гаррі, сідаючи. Невіл гупнувся головою, вилазячи з-під лавки. Видно було, що він дуже розчарований.
— Мені подобалася ДА! Я там стільки всього від тебе навчився!
— І я любила наші зустрічі, — тихенько додала Луна. — Так, ніби я мала друзів.
Луна часто говорила такі незручні речі, і Гаррі відчував від цього і жаль, і ніяковість. Та відповісти він не встиг, бо за дверима купе почалася метушня: дівчата з четвертого класу про щось перешіптувалися й хихотіли.
— То запитай його!
— Сама запитай!
— Добре!
І ось одна відважна на вигляд дівчина з великими темними очима, виразним підборіддям і довгим чорним волоссям, відчинила двері.
— Привіт, Гаррі, я Ромільда Вейн, — представилась вона голосно і самовпевнено. — Хочеш перейти в наше купе? Не обов'язково сидіти з ними, — додала вона театральним шепотом, показуючи на Невілів зад, що знову випинався з-під лави, і на Луну, яка вже начепила свої спектрокуляри й скидалася тепер на божевільну барвисту сову.
— Це мої друзі, — холодно відповів Гаррі.
— О, — здивувалася дівчина. — Он як. Ясно.
І вона зникла, зачинивши за собою двері.
— Усі думають, що в тебе мають бути крутіші друзі, ніж ми, — Луна як завжди була безпосередня.
— Ви круті, — не погодився Гаррі. — Ніхто з них не був у міністерстві. Вони не билися пліч-о-пліч зі мною.
— Це з твого боку дуже люб'язно, — засяяла Луна, поправила на носі спектрокуляри й поринула в читання "Базікала".
— Але ж із ним ми віч-у-віч не стикалися, — Невіл виліз з-під лави увесь у пилюці й павутинні, з упокореним Тревором у руках. — Тільки ти. Чув би ти, що про тебе казала бабуся. "Цей Гаррі Поттер відважніший за все Міністерство магії разом узяте!" Вона усе віддала б, аби мати такого внука, як ти...
Гаррі зніяковіло засміявся й негайно змінив тему на результати СОВ. Невіл почав розповідати про свої оцінки й робити припущення, чи дозволять йому здавати НОЧІ з трансфігурації, якщо він отримав лише "Задовільно", та Гаррі слухав його хіба одним вухом.
Невілове дитинство занапастив Волдеморт, так само, як і дитинство Гаррі, та Невіл і не підозрював, якою схожою на долю Гаррі могла стати його власна доля. Пророцтво могло стосуватися будь-кого з них, але з якихось незбагненних причин Волдеморт вирішив, що йшлося про Гаррі.
Якби Волдеморт обрав Невіла, то зараз саме Невіл сидів би навпроти Гаррі зі шрамом-блискавкою й тягарем пророцтва... Чи ні? Чи померла б Невілова мама, рятуючи його, як Лілі, що померла заради Гаррі? Ясно, що так... а що, якби вона не зуміла захистити сина від Волдеморта? Чи тоді взагалі не було б жодного "Обранця"? Тільки порожнє місце там, де зараз сидить Невіл, і Гаррі без шраму, і цілувала б його перед сном рідна мати, а не Ронова?
— Гаррі, що з тобою? Ти якийсь дивний, — занепокоївся Невіл.
Гаррі здригнувся.
— Вибач... я...
— Що, мучить руйносмик? — співчутливо запитала Луна, дивлячись на Гаррі крізь свої величезні барвисті окуляри.
— Як... що?
— Руйносмик... Це невидимі тварючки, що залітають крізь вуха й розріджують мозок, — пояснила дівчина. — Я чула, як один тут дзижчав.
Вона ляснула руками в повітрі, наче ловила великих невидимих комах. Гаррі з Невілом перезирнулися й швиденько перевели мову на квідич.
Погода за вікнами поїзда була така ж мінлива, як і минуле літо; вони проминали смуги холодної мряки, а тоді знову опинялися під м'яким і ясним сонечком. Якраз під час такого просвітку, коли сонце було майже в зеніті, в купе нарешті завітали Рон з Герміоною.
— Хоч би скоріше привезли обід, бо я вже голодний як вовк, — простогнав Рон, падаючи на лаву біля Гаррі й потираючи живота. — Здоров, Невіле, привіт, Луно. Знаєш, що? — додав він, повертаючись до Гаррі. — Мелфой не виконує обов'язків старости. Сидить собі в купе з іншими слизеринцями, ми його бачили, коли проходили.
Гаррі зацікавлено випростався. Не в Мелфоєвому стилі було втрачати нагоду похизуватися своєю владою. Торік він цим захоплювався аж надміру.
— А як він відреагував, коли побачив вас?
— Показав отак, — Рон байдуже повторив непристойний жест рукою. — На нього це не схоже, правда? Тобто... оце схоже... — він ще раз повторив той самий жест, — але чому він не ходить і не чіпляється до першокласників?
— Не знаю, — відповів Гаррі, але його мозок напружено працював. А що, як Мелфой задумав щось страшніше, ніж чіпляння до молодших учнів?
— Може, він ніяк не забуде свій інквізиторський загін, — припустила Герміона. — Може, після цього йому бути старостою нецікаво.
— Навряд, — засумнівався Гаррі, — мені здається, що...
Та він не встиг викласти свою теорію, бо в цю мить двері відчинилися знову і в купе зайшла ні жива ні мертва третьокласниця.
— Я повинна вручити оце Невілові Лонґботому та Гаррі П-поттеру, — затнулася вона, зустрівшись поглядом з Гаррі, й зашарілася. Вона тримала два сувої пергаменту, перев'язані фіолетовою стрічкою. Спантеличені Гаррі й Невіл забрали сувої, адресовані кожному з них, а дівчина, спіткнувшись, вийшла з купе.
— Що це таке? — запитав Рон, коли Гаррі розгорнув свій сувій.
— Запрошення, — відповів Гаррі.
"Гаррі,
Я був би радий запросити тебе на скромний обід у купе "В".
Щиро твій професор Г.Е.Ф. Слизоріг"
— Що це за професор Слизоріг? — Невіл ошелешено дивився на власне запрошення.
— Новий учитель, — пояснив Гаррі. — Мабуть, доведеться йти.
— Але що йому від мене треба? — нервово запитав Невіл, ніби остерігався покарання.
— Уявлення не маю, — відповів Гаррі, та це було не зовсім так — уявлення він мав, а от доказів на його підтвердження не мав. — Слухай, — додав він, бо в голові в нього раптом зажевріла одна ідея, — накриймося плащем-невидимкою і по дорозі добре роздивимося, що там задумав Мелфой.
З цього задуму однак нічого не вийшло: просто неможливо було проштовхнутися в цьому плащі в коридорах, забитих учнями, які ніяк не могли дочекатися візочка з обідом. Гаррі неохоче запхав плаща назад у рюкзак. Його варто було носити хоч би для того, щоб уникнути прискіпливих поглядів. То з того, то з того купе постійно вискакували учні, щоб краще його роздивитися. Єдиним винятком була Чо Чанґ, яка, побачивши Гаррі, одразу втекла у своє купе. Проходячи повз скляні двері, Гаррі помітив, що вона гаряче щось обговорює зі своєю приятелькою Марієттою. Товстий шар гриму не міг цілком приховати розсипи прищів, що й досі не зійшли з її обличчя.
Коли вони підійшли до купе "В", то зразу помітили, що Слизоріг запросив не лише їх, хоча, судячи з ентузіазму, з яким Слизоріг їх привітав, Гаррі був найбажанішим гостем.
— Гаррі, мій хлопчику! — вигукнув Слизоріг, побачивши його, і аж підстрибнув. Його величезне черево під оксамитовою мантією, здавалося, займало все купе. Блискуча лиса голова та довгі сиві вуса сяяли під сонцем не менш яскраво, ніж золоті ґудзики його камізельки. — Радий тебе бачити, радий бачити! А це, мабуть, містер Лонґботом!
Невіл злякано кивнув. Слизоріг вказав їм жестом на єдині два вільні місця біля самих дверей, і вони посідали там один навпроти одного. Гаррі роздивився інших гостей. Упізнав одного слизеринця, свого однолітка — високого чорнявого хлопця з гострими вилицями й довгастими зизуватими очима; було там ще двоє семикласників, яких Гаррі не знав, а біля самого Слизорога забилася в куток, наче не розуміючи, як вона тут узагалі опинилася, Джіні.
— Ви з усіма знайомі? — запитав Слизоріг Гаррі й Невіла. — Блез Забіні одного з вами року...
Забіні навіть не поворухнувся, щоб привітатися, чи хоч показати, що він їх упізнав, і Гаррі з Невілом відповіли йому тим самим: ґрифіндорці й слизеринці принципово зневажали одні одних.
— Це Кормак Маклаґен, можливо, ви стикалися... Ні?
Маклаґен, кремезний юнак з цупким волоссям, підняв руку, а Гаррі з Невілом йому кивнули.
— ...оце Маркус Белбі, не знаю, чи...
Худорлявий і нервовий Белбі витиснув з себе усмішку.
— ...а оця чарівна панночка каже, що вас знає! — закінчив знайомити Слизоріг.
Джіні за Слизороговою спиною скривила Гаррі й Невілу гримасу.
— Як це приємно, — радо сказав Слизоріг. — Така нагода ближче з вами познайомитися. Нате, беріть серветки. Я взяв обід з собою, бо візочок, як я пригадую, спокушає локричними чарівними паличками, а травна система в старого чоловіка вже такого не подужає... Белбі, фазанчика?
Белбі здригнувся і взяв щось схоже на половинку холодного фазана.
— Я щойно розповідав Маркусові, що мав приємність навчати його дядька Дамокла, — пояснив Слизоріг Гаррі з Невілом, передаючи по колу кошик з булочками. — Видатний чарівник, видатний, і свій орден Мерліна він заслужив. Маркусе, а ти часто бачишся з дядьком?
Белбі, на його превеликий жаль, щойно напхав рота фазанятиною; намагаючись негайно відповісти Слизорогові, він поспішив ковтнути, побагровів і почав душитися.
— Анапнео, — Слизоріг спокійно спрямував на Белбі чарівну паличку, і горлянка в того миттю прочистилася.
— Ні... не дуже часто, ні, — видихнув Белбі зі слізьми на очах.
— Ну, звичайно, насмілюся припустити, що йому ніколи, — запитливо дивився на Белбі Слизоріг. — Навряд чи він винайшов би аконітове вовкозілля без серйозної важкої праці!
— Мені здається... — додав Белбі, побоюючись кусати м'ясо, поки Слизоріг його діймає. — Е-е... він з моїм татом у не дуже добрих стосунках, розумієте, тому я мало що й знаю...
Він ще щось бурмотів, але Слизоріг лише холодно всміхнувся й повернувся до Маклаґена.
— А ти, Кормаче? Як я знаю, ти часто бачишся зі своїм дядьком Тиберієм, бо він має чудовий знімок, де ви удвох полюєте на клинохвостів, здається у Норфолку?
— Так, то була гарна забава, це точно, — підтвердив Маклаґен. — Ми там були з Берті Гіґзом і Руфусом Скрімджером... зрозуміло, ще до того, як він став міністром...
— Ага, то ти знаєш Берті й Руфуса? — засяяв Слизоріг, пропонуючи всім пиріжки з маленької таці; до того ж Белбі чомусь не дісталося. — А скажи мені...
Саме це Гаррі й підозрював. Усіх було запрошено через те, що вони були пов'язані з кимось відомим або впливовим... усі, крім Джіні. Забіні, якого допитували після Маклаґена, виявився сином відомої своєю вродою відьми (як Гаррі зрозумів, вона сім разів виходила заміж, причому кожен її чоловік помирав загадковою смертю, залишаючи їй гори золота). Настала Невілова черга: це були дуже неприємні десять хвилин, бо Невілових батьків, відомих аврорів, довели до божевілля катуванням Белатриса Лестранж разом з іншими посіпаками-смертежерами. Під кінець Невілового розпитування у Гаррі склалося враження, що Слизоріг не поспішає з остаточною оцінкою Невіла, доки не з'ясується, чи йому передалися від батьків хоч якісь здібності.
— А зараз, — незграбно засовався Слизоріг на сидінні з виглядом конферансьє, що оголошує вихід зірки. — Гаррі Поттер! З чого почати? Я увесь час згадую наше літнє знайомство!
Він якусь мить придивлявся до Гаррі, наче до великого й соковитого кусня фазана, а тоді сказав:
— "Обранець", як тебе тепер називають!
Гаррі промовчав. Белбі, Маклаґен і Забіні витріщилися на нього.
— Авжеж, — сказав Слизоріг, уважно дивлячись на Гаррі, — уже кілька років ходять чутки... Пам'ятаю, коли... ну... після тієї жахливої ночі... Лілі... Джеймс... а ти вижив... і пішли плітки, що ти володієш надприродним даром...
Забіні ледь чутно пирхнув, що явно означало певний скептицизм. З-за спини Забіні раптом пролунав сердитий голос.
— Аякже, Забіні, це ж у тебе такий великий талант... хизуватися...
— Ой, лишенько! — благодушно хихикнув Слизоріг, озираючись на Джіні, що люто зиркала на Забіні з-за Слизорогового черева. — Стережися, Блез! Я бачив, коли проходив повз її купе, як ця панночка блискуче виконувала закляття "Кажанячі шмарки"! Я б її не сердив!
Забіні лише презирливо гмикнув.
— Та все ж, — Слизоріг знову повернувся до Гаррі. — Такі цього літа чутки. Не знаєш, кому й вірити, "Віщун" давно вже славиться неточностями й помилками... але мало хто сумнівається, враховуючи кількість свідків, у тому, що в міністерстві коїлося щось небачене, а ти був у самісінькому епіцентрі тих подій!
Гаррі не знав, як, не вдаючись до відвертої брехні, викрутитися з цієї ситуації, тому просто кивнув, але так нічого й не сказав. Слизоріг аж засяяв.
— Яка скромність, яка скромність! Не дивно, що Дамблдор так захопився... отже, ти там був? А всі інші розповіді... такі сенсаційні, що вже й не знаєш, кому вірити... скажімо, про те легендарне пророцтво...
— Ми не чули пророцтва, — втрутився Невіл і порожевів, наче квітка герані.
— Це правда, — рішуче підтвердила Джіні. — Ми з Невілом теж там були, а вся ця нісенітниця з "Обранцем" — просто чергові вигадки "Віщуна".
— То ви теж там були? Справді? — щиро втішився Слизоріг, позираючи то на Джіні, то на Невіла, але ті сиділи мовчки, не спокушаючись на його підбадьорливу усмішку. — Так... ну... це правда, що "Віщун" любить прибрехати... — трохи розчаровано продовжив Слизоріг. — Пам'ятаю, як мені розповідала дорогенька Ґвеноґа... тобто та сама Ґвеноґа Джонс, капітан "Гарпій з Голігеду"...
Він пустився в нудотні спогади, та Гаррі відчував, що Слизоріг ще не наситився випитуваннями, бо Невіл і Джіні його, мабуть, анітрохи не переконали.
Слизоріг і далі сипав різними небилицями про визначних чаклунів, яких він навчав і які завжди з радістю ставали членами так званого "Слизоклубу" в Гоґвортсі. Гаррі не міг усидіти на місці, так йому хотілося звідси піти, але він не знав, як це ввічливо зробити. Нарешті поїзд випірнув з чергової довжелезної смуги туману прямісінько під багряний обрій на заході, і Слизоріг озирнувся, кліпаючи очима в присмерку.
— Господи, та вже ж зовсім темно! Я й не помітив, коли засвітили лампи! Біжіть швиденько й перевдягайтеся в мантії. Маклаґен, заскоч при нагоді, візьмеш книжку про клинохвостів. Гаррі, Блез... і ви заходьте. Це й вас стосується, панночко, — підморгнув він Джіні. — Ну, біжіть уже, біжіть!
Проходячи повз Гаррі в темний коридор, Забіні зиркнув на нього з такою ненавистю, що Гаррі аж здивувався. Разом з Джіні та Невілом він подався через увесь поїзд услід за Забіні.
— Добре, що це закінчилося, — пробурмотів Невіл. — Дивний він чоловік, скажіть?
— Трохи дивний, — погодився Гаррі, не зводячи очей зі спини Забіні. — А ти, Джіні, як туди потрапила?
— Він бачив, як я закляла Захаріаса Сміта, — пояснила Джіні, — пам'ятаєш, того ідіота з Гафелпафу, що був у ДА? Чіплявся до мене як п'явка, щоб дізнатися, що ж сталося в міністерстві, і врешті так мене дістав, що я його закляла... а коли зайшов Слизоріг, то я подумала, що буду покарана, але він чомусь вирішив, що це дуже добре закляття, й запросив мене в гості! Божевільний, правда?
— Це краще, ніж запрошувати когось тільки тому, що в нього відома мати, — сказав Гаррі, похмуро вдивляючись у потилицю Забіні, — чи дядько...
Він замовк на півслові. Йому в голову стрельнула думка, шалена й водночас чудова думка... за якусь хвилину Забіні повернеться в слизеринське купе для шестикласників, а там сидить Мелфой, який вважатиме, що його ніхто не чує, крім колег-слизеринців... якби ж то Гаррі непомітно прослизнув туди за його спиною, чого б він там наслухався й надивився! Щоправда, поїздка вже добігала кінця... до станції Гоґсмід лишалося менше як півгодини, судячи з диких пейзажів за вікном... але ж ніхто, здається, не сприймав підозр Гаррі серйозно, тож він сам мусив їх підтвердити.
— Побачимося пізніше, — шепнув Гаррі, витяг плаща-невидимку і сховався під ним.
— Ти що?.. — здивувався Невіл.
— Потім! — видихнув Гаррі й нечутно наблизився до Забіні, хоч гуркіт поїзда й не потребував такої обережності.
У коридорах було тепер майже безлюдно. Всі порозходилися по своїх купе, щоб перевдягатися в шкільні мантії і складати речі. Хоч Гаррі й скрадався за самою спиною Забіні, ледь його не торкаючись, та все ж не встиг прослизнути в купе, коли Забіні відчинив двері. Довелося швиденько виставити ногу, щоб затримати двері, які вже зачиняв Забіні.
— Що це з ними? — розсердився Забіні і ще раз щосили вгатив Гаррі по нозі розсувними дверима.
Гаррі схопився за двері й різко їх розштовхнув; Забіні, що й досі тримався за ручку, гепнувся боком просто на коліна Ґреґорі Ґойла, зчинився галас, і Гаррі спритно заскочив у купе, тоді, спершись на тимчасово вільне місце Забіні, виліз на багажну полицю. На щастя, Ґойл і Забіні почали сваритися, відвертаючи на себе увагу, бо Гаррі був упевнений, що його ноги ненароком вилізли з-під плаща; і справді, на якусь жахливу мить йому здалося, що Мелфой помітив кросівку; але тут Ґойл зачинив двері й зіштовхнув з себе Забіні; наїжачений Забіні впав на своє місце; Вінсент Креб повернувся до розглядання коміксів, а Мелфой, бридко гигочучи, розлігся відразу на двох місцях, поклавши голову на коліна Пенсі Паркінсон. Гаррі незручно скрутився під плащем, стежачи, щоб кожнісінький сантиметр його тіла був надійно захований, і дивився, як Пенсі відгортала Мелфоєві з лоба прилизане біляве волосся, так задоволено при цьому всміхаючись, немовби на її місці мріяла б опинитися кожна. Ліхтарі, що погойдувалися на стелі купе, яскраво все це освітлювали: Гаррі міг легко прочитати кожнісіньке слово Кребового коміксу.
— Карочє, Забіні, — спитав Мелфой, — то що там хотів Слизоріг?
— Просто намагався підлизатися до людей із зв'язками, — відповів Забіні, що й далі сердився на Ґойла. — Хоч і не багато таких знайшов.
Ця інформація, здається, не задовольнила Мелфоя.
— А кого він ще запросив? — поцікавився він.
— Маклаґена з Ґрифіндору, — відповів Забіні.
— Ну, ясно, його дядько велике цабе у міністерстві, — сказав Мелфой.
-... тоді якогось Белбі з Рейвенклову...
— Не може бути, то ж ідіот! — здивувалася Пенсі.
-... а ще Лонґботома, Поттера й ту дівчину Візлі, — закінчив Забіні. Мелфой раптом сів, відкинувши руку Пенсі.
— Він запросив Лонґботома?
— Мабуть, бо Лонґботом там був, — байдуже підтвердив Забіні.
— А що в Лонґботомі зацікавило Слизорога? Забіні стенув плечима.
— Поттер, дорогоцінний Поттер, карочє, він явно хотів побачити самого "Обранця", — глузливо скривився Мелфой, — але ту пацанку Візлі! Що в ній такого особливого?
— Вона подобається багатьом хлопцям, — сказала Пенсі, уважно стежачи за Мелфоєвою реакцією. — Навіть ти, Блез, вважаєш, що вона кльова, а ми знаємо, який ти перебірливий!
— Я й пальцем не торкнувся б до такої, як вона, брудної зрадниці роду, навіть якби вона була гарна як лялька, — холодно заперечив Забіні, і Пенсі це втішило. Мелфой знову ліг їй на коліна й дозволив пестити своє волосся.
— Карочє, жаль, що в Слизорога такий смак. Мабуть, це вже старечий маразм. Ганебно, бо мій старий завжди казав, що свого часу з нього був добрий чаклун. Мій старий колись належав, тіпа, до його улюбленців. Слизоріг, мабуть, не чув, що я в поїзді, а то б...
— Я не надто сподівався б на його запрошення, — сказав Забіні. — Коли я зайшов, він мене спитав про Нотового батька. Вони нібито давні друзі, але коли він почув, що того зловили в міністерстві, то не зрадів, а Нот запрошення не отримав. Не думаю, що Слизорога цікавлять смертежери.
Мелфоя це явно засмутило, однак він постарався легковажно пирхнути.
— А кого це колупає, що саме його цікавить? Хто він такий, якщо розібратися? Звичайний тупий учителюга. — Мелфой демонстративно позіхнув. — Карочє, можливо, наступного року мене взагалі не буде в Гоґвортсі, то що мені до того, подобаюсь я якомусь старому жирному пердунові чи ні?
— Як це так, що тебе не буде в Гоґвортсі? — обурилася Пенсі, переставши пестити Мелфоя.
— Ніколи нічого не відомо, — ухилився від відповіді Мелфой, і на його губах з'явилася тінь усмішки. — Можливо, я... е-е... візьмуся за щось важливіше й цікавіше.
Гаррі завмер під своїм плащем на багажній полиці, а його серце шалено загупало. Що б на це сказали Рон з Герміоною? Креб і Ґойл тупо дивилися на Мелфоя; було очевидно, що вони ні сном ні духом не чули про плани взятися за щось важливіше й цікавіше. Навіть Забіні не втримався і пихатий вираз його обличчя змінився на зацікавлений. Ошелешена Пенсі знову гладила Мелфоєве волосся.
— Ти маєш на увазі... Його?
Мелфой знизав плечима.
— Стара каже, щоб я закінчив освіту, але я особисто не вважаю, що це зараз так важливо. Карочє, подумайте... коли запанує Темний Лорд, хіба не байдуже йому буде, скільки хто отримав СОВ чи які склав НОЧІ? Ясно, що байдуже... йому головне те, хто чим йому прислужився, яку виявив відданість.
— І ти вважаєш, що саме ти зумієш для нього щось зробити? — в'їдливо спитав Забіні. — У шістнадцять років і нічого не вміючи?
— Я вже, здається, сказав. Можливо, для нього моє вміння — не головне. Можливо, та робота, яку я повинен для нього виконати, не потребує ніякого вміння, — спокійно відповів Мелфой.
Креб і Ґойл сиділи з роззявленими, як у гаргуйлів, ротами. Пенсі дивилася на Мелфоя з благоговінням.
— Карочє, я вже бачу Гоґвортс, — сказав Мелфой, насолоджуючись ефектом, і махнув рукою на потемніле вікно. — Пора натягати мантії.
Гаррі так уважно дивився на Мелфоя, що не помітив Ґойла, який поліз по свою валізу; коли він її стягав, вона боляче вдарила Гаррі по голові. Хлопець мимоволі зойкнув від болю, а Мелфой насупився й поглянув на багажну полицю.
Гаррі не боявся Мелфоя, та йому однак не хотілося, щоб зграя недоброзичливих слизеринців виявила, як він ховається під плащем-невидимкою. На очі йому навернулися сльози, на голові росла ґуля, але він обережно, щоб не скинути плаща, вийняв чарівну паличку й, затамувавши подих, чекав. На його радість, Мелфой вирішив, що йому той шум причувся; він, як і всі, перевдягся в мантію, замкнув валізу і, доки поїзд смикався й гальмував, зав'язав на шиї нового цупкого дорожнього плаща.
Гаррі бачив, як коридори знову заповнюються учнями, і сподівався, що Герміона з Роном таки витягнуть на перон його речі, адже він мусив сидіти у своїй схованці, аж доки спорожніє купе. Нарешті, востаннє смикнувшись, поїзд остаточно зупинився. Ґойл розсунув двері й почав розштовхувати юрбу другокласників; Креб і Забіні подалися за ним.
— Карочє, йди, — звелів Мелфой Пенсі, яка чекала його з простягнутою рукою, ніби мала надію, що він за неї візьметься. — Я хочу дещо перевірити.
Пенсі вийшла. Тепер у купе залишилися тільки Гаррі й Мелфой. Учні проходили повз них, сходили на темний перон. Мелфой підійшов до дверей купе й опустив шторки, щоб ніхто з коридору не міг зазирнути. Тоді нахилився над своєю валізою і знову її відчинив.
Гаррі визирав з-над краю багажної полиці, і його серце закалатало. Що хотів Мелфой сховати від Пенсі? Може, він зараз побачить ту загадкову поламану річ, яку так важливо було полагодити?
— Петрифікус Тоталус!
Без жодного попередження Мелфой спрямував чарівну паличку на Гаррі — і того миттю спаралізувало. Ніби на сповільнених кінокадрах він злетів з багажної полиці й боляче гепнувся, аж задрижала підлога, просто під ноги Мелфоєві, затиснувши під собою плащ-невидимку й виставивши напоказ усе своє тіло, до того ж ноги його й досі були незграбно зігнуті в колінах. Не міг поворухнути жодним м'язом, лише дивився на Мелфоя, обличчя якого розтяглося в кривій посмішці.
— Я так і думав, — радісно проказав той. — Я чув, як тебе гахнула Ґойлова валіза. І ще мені здалося, ніби я бачив, як у повітрі блиснуло щось біле, коли вернувся Забіні... — Мелфоїв погляд затримався на кросівках Гаррі. — Мабуть, це ти й двері притримав, коли Забіні заходив у купе?
Якусь мить він уважно дивився на Гаррі.
— Ти, Поттере, не почув нічого такого, за що б я боявся. Але якщо я вже тебе тут застукав...
І він щосили наступив Гаррі на лице. Гаррі відчув, як зламався ніс; кров бризнула навсібіч.
— Це, блін, від мого старого. А тепер, подивимось...
Мелфой витяг плаща-невидимку з-під непорушного тіла Гаррі й накрив ним хлопця.
— Карочє, не думаю, що тебе знайдуть, поки поїзд не повернеться до Лондона, — спокійно проказав він. — Побачимося, Поттер... або й ні.
І Мелфой, старанно потоптавшись Гаррі по пальцях, вийшов з купе.