Контракт

5

Піднятися з ліжка, вмитися, прокинутися. Сохі хотіла б, щоб пункт «прокинутися» був на початку, але з її моральним і фізичним станом добре те, що він взагалі існує. Дівчина спирається на раковину, дивлячись униз та ігноруючи себе у відображенні дзеркала. Сохі ніби знову чує фантомний звук розбитого посуду на кухні навіть крізь зачинені двері ванни. На щастя, не її розбитого посуду. Усередині шкребуть кішки й наростає злість, щойно вона згадує про вчорашню ніч, але дівчина глибоко вдихає, занурюючись всередину себе, і запевняє, що ці емоції будуть зайвими й непотрібними зараз.

Їхній ранок минає тихо. Сохі не видає зайвих гучних звуків, лише човгає капцями по підлозі, коли йде на кухню, щоб заварити й випити чай, майстерно проігнорувавши наявність Мінхо у квартирі. Голова болить, тому вона випиває пігулку і снідає, сподіваючись, що ліки змішаються з корисними речовинами в шлунку. Мінхо ж снідає після неї, абсолютно ігноруючи її присутність, як і вона ігнорувала його. Вони мовчки збираються, мовчки виходять із квартири і крокують до ліфта теж мовчки. Сохі ця тиша напружує, але почав би хлопець щось говорити - було б іще гірше. Тож нехай мовчить.

На роботі з ними вітаються колеги — з Сохі в жіночій роздягальні, з Мінхо в чоловічій. Вони посміхаються у відповідь, вітаючись і особливо не вникаючи в розмови оточуючих їх людей. У думках лише вчорашня розмова, яка залишила неприємний осад на душі.

— Що ти знаєш? Хто ти така, щоб судити мене? Ти нічого не знаєш...
— Не в одного тебе проблеми, Мінхо, час розплющити очі й іти далі.

Сохі глибоко вдихає, і, виходячи з роздягальні, максимально абстрагується від усього, що сталося вдома. Нині вона на роботі й потрібно проявити старання, адже вже за два тижні Опен-Ейри в Центральному Парку. Це велика відповідальність.

Дівчина раптом згадує про обстеження, яке їм треба пройти на тлі вірусу, що спалахнув в місті, і цей тягар невидимим каменем лягає їй на плечі. Вона так завзято ігнорувала наявність лікарів загалом, відтягувала походи до них, але доля, насміхаючись, сама підштовхує її до тих, кого вона терпіти не може навіть більше, ніж Лі Мінхо.

***

Виконуючи комбінації під музику, в голові безперервно продовжується ритмічний рахунок. Тіло приємно тягне від невеликої втоми, хочеться розслабитися, але їхній хореограф енергійно виконує зв'язку разом із ними, і це додає сил. Сохі не дивиться ні на оточуючих, ні на Мінхо, з яким вона в парі, ні на себе у відображенні дзеркала. Танець відбирає в неї всі сили думати про щось негативне, і навіть погляд очі в очі з тим, хто вчора розбив на кухні посуд, не викликає агресії.