Forget-me-not

Пролог. Ruins

Коли Чонгук був малим, батьки влаштували йому перший марафон перегляду Гаррі Поттера, тим самим відкривши хлопчику зовсім інший світ, де реальність переплітається зі справжньою магією. Відтоді Чон рік за роком мріяв про чарівний лист із не менш чарівної школи про те, що його зараховано на перший курс. Мама щиро сміялася із повних надії очей, раз за разом повторюючи: «Чон-і, не сумуй, сова прилетить лише тоді, коли тобі виповниться одинадцять».

Але білокрила птаха не прилетіла.

Натомість в одинадцять років Чонгук познайомився зі смертю. Вона не була схожа на те, що описували в страшних фільмах чи книжках. Смерть не була схожа взагалі ні на що з того, що люди собі придумали, але дечим вона все ж закарбувалася у юній голові.

Вечір був надто теплим для осінньої пори. Жовтень не огортав дерева характерною палітрою, лише листочки поодиноко падали на тротуари, невагомо перекочуючись. Чон спостерігав за ними, присівши навпочіпки. Він був у шортах і светрі, що бабуся зв'язала. Комір светра натирав і колов шкіру на шиї, але один раз можна було потерпіти. Тим більше, що під ним ховалася біла сорочка, яка хоч трохи полегшувала каторгу.

— Гук-і, ходімо, — гукнула мама, і хлопчик підірвався на ноги, біжучи до неї. — Ти готовий? Бабуся з дідусем будуть раді побачити тебе.

— Так, мам, — усміхнувся він, стараючись удати, наче справді радий.

Рідня зі сторони чоловіка ніколи не відносилася до Хаюн з теплотою. Вона завагітніла жахливо невчасно, — так думали батьки, — зіпсувавши життя їхньому молодшому синові, адже той вже збирався закінчувати бакалаврат Сеульського Національного Університету, щоб продовжити здобувати вищу освіту на магістратурі. Донгіль не був таким ідеальним, тому надія на краще майбутнє хоча б для одного з дітей була на саме на Йонсу. Лі Хаюн стала перепоною на бездоганному шляху. Її не сприйняли тоді, тому й не пробували сприймати як щось вище, ніж помилку молодості сина, надалі.

Чонгук був до неможливості схожим на матір, тому, як не дивно, успадкував схожу неприязнь. Усі, крім бабусі, завжди косо поглядали на хлопчика, відвертаючись, як тільки той з'являвся в полі зору. Така собі біла ворона. Поки інші діти гралися між собою, він сидів у куточку вітальні та читав «Гаррі Поттера і таємну кімнату», вирушаючи на чарівному поїзді якомога далі звідси.