Не одна осінь промайнула, з того часу як я не бачилась з ними... Ні повідомлень, ні затирання у вікна в кухні чи відчуття немов мене переслідують на вулиці. Навіть почала сумувати за цим шипінням, гирчанням, нестримних звірів у чиїх червоних як озера наповненні кров'ю очах ( вони це ще називають "оптикою") одні люди бачать лише свою смерть,або справжні ворота в пекло – інші вдивлялись у ці багряно - червоні барви, які світять з висоти немов 2 зірки, вбачали лише, їхне бажання, спогади та душу, мрії та те відчуття, що вони тут не одні у цьому Всесвіті...
Спогади про них давно закарбувались в моїй голові, і кожного разу приходять до мене перед сном. От би заплющити очі, та заснути під звуки проїжджаючих авто під вікном, що проводять фарами у світ снів, шелест тополей біля дитячого садочку та квакання жабок на Дніпровському каналі ... І побачити моїх двух, любих міконів💔
Сон підіймав мене все вище - вище, немов я взлетіла над землею... Здається у науці є такий термін "гіпнотичний ривок" або як кажуть деякі віруючи " Ангел впустив твою душу" коли ти от гепаєшся об ліжко, бо твій мозок перевіряє чи там не вмер часом 😑
Сон до слова був напрочуд дивний. Мені снилось наше подвір'я яке кишило гігантськими монстрами, що ходили мимоволі між будинками, та видавали дуже пронизливі та гучні звуки, і деякі намагались вхопити людей ( я не знаю чого і при яких обставинах) гігантський рудий хом'як який був у моєму сні за 1 квартал від мене, миттю опинився перед моїми очима і так холодно стискав мене... Настільки холодно, що почалась зима. Він дивився на мене скляними очима і нічого не робив, лише тримав міцно, впитуючись своїм кігнтем мені у приплеччя і якогось впустив. Сон на цьому зупинився, адже я прокинулась в холодному поті, своїй темній кімнаті, одна у квартирі.
Вітер грався з моїми прозорими фіранками через відкрите вікно. На підвіконні лежав ключ, під вікном лежав мій стілець він же і шафа для домашнього одягу, перехідник з телефонами лежали на ламінаті.
– у ві сні я давав явно комусь тягла, пошепки про себе мовила Вера встаючи зі свого ліжка яке слугував диван на якому був великий ортопедичний матрац
Підперши матрас до стінки, вона схопила зі свого столу невеликий ніж яким часто точила олівці.
У сусідній кімнаті горіло світло, але там нікого не було.
«Перед тим як напасти на жертву, хоча б перевірили її. Може обносити немає чого - думала про себе Вера крадучись до кімнати»
ВИ ЧИТАЄТЕ
Трансформери: Два мінікони повернення лідера
FanficМожливо заключна частина мого фанфіку, але не точно. Історія розповідає про Веру та його претендера Лану в якій складне та небезпечне завдання - повернення лідера десептиконів з того світу.
