Це не було схоже на вечірку. Ми просто сиділи в компанії, обговорюючи все навкруги. Я не була зацікавлена у розмові, тому думала про своє, роздивляючись інтер'єр навкруги. Це було дивно, та проте...я надавала оцінку речам, які тоді були в різних стилях. Але люстра, що була витонченою мала рівно 10/10.
-тобі теж не цікаво? – прошепотів Шапаренко, дивлячись на мене.
В моїх думках були питання, які давали варіанти відповіді.
-так – прошепотіла у відповідь йому я, коротко усміхнувшись й продовжуючи думати. Мені було не комфортно від розмови з ним. Я тут...сиджу мовчки, нікого не чіпаю, і тут він з'являється.
-чого тобі зараз найбільше хочеться?
-напевно..посваритись з кимось – знову відповіла я, аби він зрозумів натяк і відвалив. Я ж боялась вести розмову з ним, багато чуток, особливо тупих порад від мами.
-у тебе дивне бажання, я...таких як ти, ще не зустрічав – посміявся він й досі усміхаючись мені.
-хах – нервово протягнула я – мені пощастило..я перша – я здвинула брови, одразу ж перевівши погляд на двері, в які нервово, сильно і безупинно стукали.
-відчиніть будь ласка, прошу! – кричав жіночий голос по той бік.
-я гляну – сказав засновник "вечірки" Бущан, й одразу пішов до дверей – здра...
Він не встиг нічого сказати, як всередину забігає дівчина, років...17-18. Вона в паніці й з криками біжить на другий поверх повз нас поки ми вставали з місць.
-хто ви такий? – сказав Бущан, й у прорізі дверей повиднівся чолов'яга, який нісся так само за дівчиною слідом – ні...чекайте – він зупинив його – ви не можете зайти сюди просто так.
-це..е...моя донька..ми посварились, і...у неї це буває часто – він швидко жестикулював поки розповідав.
-не брешіть, вона не ваша донька – я хотіла піти до них, але Шапаренко потримав мене за лікоть, і сам перший же пішов до них.
-покажіть будь ласка документи – сказав той.
-це тупо, нащо у нього просити документи? Хіба не очевидно що він не її батько?
-спокійно, ми в усьому розберемось – сказав той, відводячи мене за свою спину.
-приведіть її, я все доведу – одразу відповів чолов'яга, киваючи під свої слова.
Я глянула на Колю, а потім і Жору.
-сходіть у двох, я буду тут...давайте – він показав поглядом на те, що нам треба звалити за нею, але чому у двох?
-давай.. – Шапаренко легенько підштовхував мене аби я йшла, й нарешті дійшовши до другого поверху, він нарешті почав пояснювати.
-ви що, сліпі? Не бачите очевидного? Ця дівчинка налякана, на-ля-ка-на! – повторила я, дивлячись йому в очі.
-ми все чудово розуміємо, для безпеки краще грати дурнів, а потім обіграти цю ситуацію.
-і? Що ти збираєшся робити?!
-викликати поліцію, а ти...поки поговори з дівчиною.
-чому я? Що я маю їй казати? Я не вмію підтримувати!
-ти зможеш, давай – він підвів мене до ванни, де і була зачинена дівчина, а сам пішов до іншої кімнати дзвонити до поліції.
Я легенько постукала у двері, я почала говорити, як не в себе, шукала слова, паралельно говорячи це їй.
-знаю, ти налякана..але не бійся, ми тебе захистимо. Я знаю, він не твій батько, він усе бреше. Ми викликаємо поліцію, якщо..хочеш, ти можеш впустити мене до себе, якщо звісно хочеш цього..
Я нервово чекала "клац", аби увійти, і нарешті..двері відчинились. На підлозі сиділа дівчина, яка тримала за живіт, маючи на руках криваві сліди.
-боже мій – мої руки потягнулись шукати аптечку, яка була під раковиною, я намагалась швидко щось зробити з цим.
Бінти..перекис водню, ватка..я не знаю що я тоді шукала, і це побачив Коля, який забрав у мене всі матеріали, і зробив це за мене. Швидка вже була разом з поліцією, тому..все майже закінчилось.
І стоячи у тій самій ванні, маючи ноги в різні сторони..через криваві плями на великому килиму, разом з Шапаренко ми мили руки, які повністю були брудними.
-вона тобі щось розповіла?
-м-м – коротко заперечила я, дивлячись на руки – як гадаєш, він хотів її вбити, чи зґвалтувати?
-зґвалтувати.
-аргументуєш? – витираючи з ним руки об один рушник, ми стояли навпроти одне одного, я глянула на нього, так само як і він.
-по-перше, якби він хотів її вбити, чому відстоював свої права на неї?
-по-друге?
-не знаю. Але факт залишається фактом...якби він втратив її як жертву, то не погнався за нею аж до сусідів і не стояв би на порозі стверджуючи інше.
-ну так..ти маєш рацію. – залишивши в його руках рушник, я пішла на перший поверх, де були інші.
