Під час затемнення

1 Розділ. Дзеркало

19 серпня 2017 р. 

"З моменту, як ми знайшли тіло Дженніфер, Пітер завжди був поруч, підтримував і захищав мене від зла, що оселилося в цьому домі. Від людей, які служать злу – прогнилої сім'ї Ернадас.  Я не вірю, що він вбивця, не може настільки світла душа так просто програти темряві, але водночас мені не можна ігнорувати очевидні факти, всі докази, які ведуть до нього…що робити?"

— Якби ж я знала, Люсі, якби ж я знала, — Ар'я в'їхала в дім усього кілька годин тому, й, відклавши наведення затишку у спальній кімнаті та розбирання речей, сіла за написання книги.

Енергія пансіону прагнула скоріше просочити собою рукопис письменниці. "Соліс" був наповнений страхітливою пітьмою, тут вона літала крутими прольотами, відображаючись у дзеркалах, крокувала за тобою по довгих коридорах і стежила крізь очі старих портретів. Десятки життів зберігаються в пам'яті готичної будівлі. Колись сумні, веселі, напружені, або навіть моторошні події ставалися в цих стінах щодня і тепер пансіон розповідає гостям свою неповторну історію. Саме тому ідея обрати "Соліс" джерелом натхнення здавалася геніальною. 

— Ідеальне місце для гучного вбивства, — казав Крістоф, коли презентував свою оселю.

— Точно, — погляд гості то плив між антикварних меблів, то бігав по картинах у різьбових рамках. Серед них також було багато вугільних малюнків. Розмальовані клаптики паперу висіли, тримаючись лише на канцелярських кнопках. 

— На скільки Ви плануєте залишитись, панно? — важко було одразу вгадати вік Крістофа — сімдесят, може, сімдесят п'ять — в очах його ховалась тисячолітня мудрість, іноді Ар'ї здавалось, що дід читає думки, і, якщо ввічливо попросити, зможе розплутати той вузол з фантазій і мрій, що був у її голові з народження. Наче він один знав, чого жадала складна душа письменниці, і легко прокладе шлях до цього. Дідусь Крістоф — хоронитель чужих бажань.

— Поїду одразу, як побачу затемнення. Я майже закінчила роман, залишилось тільки написати фінальний розділ і додати особливої атмосфери. "Вдихнути у твір душу", — так каже моя мати.

— Бачу, Ви справді живите писемністю.

— Так! Навіть не уявляєте, як було важливо знайти щось подібне, — вона обвела рукою приміщення. — Дякую, що відгукнулись, але Ви нічого не сказали про ціну.