РОЗБИТА РЕАЛЬНІСТЬ
ГЛАВА 1
ВІДКРИТТЯ
Моє ім'я Малкольм Девіс мені 32 роки і я вчений винахідник вже три роки я працюю над проектом, назва якому "Машина часу"
Моє бажання приборкати тимчасовий потік пішло з підліткового віку. Все почалося коли мені було 18 років я народився і жив у штаті Каліфорнія,
Був звичайний день я йшов до університету, щоб знову слухати чудові лекції з квантової фізики та квантової механіки, ось я вже підходжу до університету, як раптом я помітив щось дивне. Штандарт університету різко змінив свій вигляд він став наче.. старим? я протер очі і наступної миті він знову став тим самим.
Я задумався але все ж не придав цьому більшої уваги пішов далі так, як вже спізнювався, я увійшов в аудиторію і сів на своє місце біля вікна майже в самому краю класу, продзвенів дзвінок і викладач почав свою промову.. і ось завдяки Професору Ейсу через 17 років я працюю в науково-дослідницькій лабораторії прикладних наук завдяки цій роботі я маю зв'язки деяких фабриках які постачають моїм інженерам потрібні матеріали та хімікати для створення "машини часу" через три роки вивчення квантової та ядерної фізики нарешті то я наблизився до вирішення цієї неприступної задачі а рішенням виявилися темпоральні кристали у вивченні яких Вчені виявили неприродні властивості справа в тому що Як виявилося Кристали ці ніякі не кристали це саме час в Кристалізованій оболонці, вони здатні проводити неконтрольовані взаємодії з часом і вирішив створити що те, що могло б стримати ту силу і взяти її під контроль, і ось уже через місяць буде перша презентація мого винаходу адже воно знаходиться на фінальних стадіях розробки, я вирішив, що найкращим засобом управління кристалами буде квантовий комп'ютер, оскільки це найпотужніша обчислювальна машина і як показали результати Експерименту, єдиний прилад з яким кристали показали хорошу синхронізацію.
За кілька тижнів у лабораторії Університету:
ЕВРИКА! з великою радістю вигукнув я і побіг до кабінету професора Ейса, стукіт у двері.
М.Д.- професоре до вас можна?
П.Е: - Заходьте
М.Д: Добрий день професоре! сказав я йдучи поспішними кроками до вчителя та колезі.
містере Ейс я зміг! У мене вийшло!!
Ейс: -Тихіше Малкольме що саме в тебе вийшло?
*Простягаю йому прилад* дивіться,
Е:- це ж звичайний годинник .., хіба ні??
Малкольм:- на перший погляд здається так але насправді це зменшена версія нашого приладу над яким ми працювали стільки років,
Ейс: – Так? Дійсно якщо придивитися видно що вони не звичайні, але як вам це вдалося?
М: - не дуже легко, але все ж. я спробую це виправити, Сер у нас нарешті вийшло!
Е: - сподіваюся до виставки все буде готове?
М: – Т-так професор! Сказав я посміхнувшись до вух.
Е: - добре Малкольм йдіть поки до себе відпочиньте ви працювали не покладаючи рук весь цей час настав час його приділити собі.
М: добре Док, я тоді піду?
Е: - Так йдіть, до зустрічі!
До зустрічі! промовив я і не зволікаючи поспішив до свого кабінету зачинивши двері я знову побачив це явище двері на мить стали... новішими? Але як ? Невже це почалося знову? Я повинен зробити записи,
Я одразу прискорив темп, щоб не втратити деталі. Увійшовши до свого кабінету я сів щось записувати і вивчати нові спостереження... Незабаром подивившись на якийсь час я здивувався на годиннику було 2:36 ночі, ЩО?!?!
мабуть я занадто захопився продовжу вже завтра, не встигнувши піднятися я відразу відключився і впав без сил.
